Пані Боварі

Значимiсть образу Оме в тому, що в ньому втiлений характер епохи, одна з характерних тенденцiй ii життя, i невипадково роман завершуеться рядками про повний його «трiумф».

Особлива роль належить в романi лихварю Лере, який зiграв лиху роль в долi головноi героiнi. Лихварi належать до репрезентивних образiв «Людськоi комедii» Бальзака, i в змалюваннi Лере з особливою виразнiстю розкриваеться згадувана вiдмiннiсть Флобера вiд його попередника. Лере менше всього схожий на бальзакiвських «тигрiв» фiнансового свiту, всiх цих Нусiнгенiв, Тайеферiв, на того ж Гобсека, в якому поеднуються скнара й фiлософ.

У Флобера ж лихвар Лере дуже пересiчний, дуже «сiрий» i буденний. Це дрiбний хижак, павук, що тихенько й облесливо тче павутину, в яку потрапила недосвiдчена Емма й безнадiйно в неi заплутуеться. Вибравши момент, вiн накидаеться на свою жертву i стае безпосередньою причиною ii самогубства. Лихвар Лере – важливий штрих, що доповнюе картину «побуту провiнцiй», без нього вона була б неповною, дещо площинною.

Центром роману е образ Емми Боварi, до якого стягуються сюжетно-тематичнi нитi твору, зосереджуеться його iдейний сенс. У героiнi особлива позицiя в романi: вона належить до буржуазно-мiщанського свiту i водночас протистоiть йому. Притаманне Флоберу зображення персонажiв у суперечливiй життевiй повнотi, в поеднаннi «плюсiв» i «мiнусiв», без умовного подiлу на «позитивних» i «негативних» тут проявляеться цiлком наочно. Цим унеможливлюеться однозначнiсть пiдходу й витлумачення цього, на перший погляд нескладного образу провiнцiйноi мiщанки.

Свою героiню Флобер не надiлив нi розумом, нi освiтою, нi гарним смаком, в духовному вiдношеннi вона не пiднiмаеться над йонвiльським рiвнем. Все те, про що вона думае, чим вона захоплюеться, до чого пориваеться, позначене тривiальнiстю i може викликати лише iронiчну посмiшку. Виховувалася вона в пансiонi при монастирi, де зачитувалася романами, в яких «тiльки й мови було, що кохання, коханцi, коханки, переслiдуванi дами, що млiють у вiдлюдних альтанках….

дрiмучi лiси, сердечнi жалi, клятви, ридання, сльози й цiлунки, човни при мiсячному свiтлi, соловейки в гаях, кавалери, хоробрi, як леви, сумирнi, як ягнята, доброчеснi, як нiхто, завжди гарно вбранi й сльозоточивi, як урни». Пiд впливом цих романiв формулюеться iдеал Емми, головними складниками якого е кохання, кавалери, красиве «романтичне» життя – в дусi тривiальноi романтики.