Пані Боварі

Перша з них – це повстання найманцiв, яке переростае в масштабну й криваву «внутрiшню вiйну» Карфагена, поразку повстанцiв i жорстоку розправу над ними. Розробляючи цю лiнiю, автор дотримувався iсторичноi канви подiй, розповiдi Полiбiя, зайнятий вiн тут головним чином сумлiнною «реставрацiею iсторii». Ця лiнiя вiльно вписуеться в реалiстичний дискурс. Друга сюжетна лiнiя, кохання лiвiйця Мато, вождя найманцiв-повстанцiв, i молодоi дiвчини Саламбо, дочки карфагенського полководця Гамiлькара й жрицi богинi Танiт, е витвором уяви автора, романiчним вимислом, що мае яскраво виражений романтичний характер, хоч автор ставив перед собою й iншi завдання.

Вона також була його спробою проникнути в таемничий свiт давньосхiдноi культури, в загадкову ментальнiсть i психологiю ii носiiв. Іншими словами, це було «наукове завдання» по реконструкцii далекого минулого, але мало хто наважиться сказати, що воно було здiйснене письменником. Натомiсть йому справдi вдалося вкласти мiстичну одухотворенiсть i своерiдний шарм «в цi чудовi й далекi образи, що майже втрачають людськi риси».

Третiй роман Флобера, «Виховання почуттiв» (1869), був поверненням до «буржуазноi сучасностi». Щоправда, його дiя вiдсунута в недалеке минуле, в 30–40-i роки, в часи молодостi письменника; вiн змальовуе в ньому «романтичне поколiння», до якого належав сам, i виносить йому суворий вирок. Входить у роман i найзначнiша iсторична подiя того часу, революцiя 1848 року, але зображена вона без героiчного ореолу, в знижено-буденному планi, з вiдвертим намiром дезавуювати те, що називають «романтикою революцiй».

«Я хочу написати моральну iсторiю людей мого поколiння, точнiше кажучи, iсторiю iх почуттiв», – заявляв Флобер про свiй новий роман. Якщо говорити ще точнiше, йдеться в романi про романтичне «виховання почуттiв», як досить приблизно, калькуючи росiйський переклад, передаеться в украiнському виданнi назва твору.

В оригiналi це «L’education sentimentale», тобто «почуттеве» чи «сентиментальне виховання», поняття з iншою семантикою. Саме воно пiддаеться в романi критичному аналiзу й рiшучому осудженню – при всiй формальнiй об’ективностi письма.

Треба тут сказати, що романтизм розумiеться автором широко, не як лiтературна течiя чи художнiй стиль, а як особливий тип свiтосприйняття i життедiяльностi, притаманний цiлiй епосi.