Пані Боварі

Оглядаючи востанне упряж на конячцi, Шарль помiтив у неi пiд ногами якусь рiч, нахилився й пiдняв портсигар, вишитий зеленим шовком з гербом посерединi, як на занавiсках карети.

– О, та вiн не порожнiй, – сказав Шарль, – тут iще двi сигари. Буде менi на вечiр.

– А ти хiба куриш? – здивувалась Емма.

– Курю часом, як трапиться.

Вiн поклав знахiдку в кишеню й цвьохнув конячку батогом.

Коли вони приiхали до себе в господу, обiд був ще не готовий. Панi розгнiвалась.

Настазi вiдповiла iй не надто чемно.

– Геть! – гукнула Емма. – Менi таких грубiянок не треба.

На обiд був суп iз цибулею i телятина пiд щавлем. Сiвши напроти Емми, Шарль промовив щасливим голосом, потираючи руки:

– Нема як дома!

З кухнi чулося хлипання служницi. Шарль симпатизував бiдолашнiй Настазi. Колись, у невеселi часи вдiвства, вона допомогла йому скоротати немало вечорiв. Вона ж була його перша пацiентка i найстарiша знайома в цих мiсцях.

– То ти й справдi проженеш ii? – спитав вiн нарештi.

– А прожену. Хто менi заборонить? – вiдповiла жiнка.

Потiм вони грiлись на кухнi, поки служниця прибирала iм спальню на нiч. Шарль закурив. З незвички вiн смiшно вiдкопилював губи, щохвилини спльовував i при кожнiй затяжцi вiдкидався назад.

– Тобi стане недобре! – сказала йому презирливо Емма.

Вiн вiдклав сигару i побiг до колонки – запити холодною водою.

Емма схопила портсигар i хутко сховала його в шухляду.

Наступний день видався iй нескiнченно довгим. Вона гуляла у себе в садочку, ходила туди й назад усе тiею ж алейкою, спиняючись перед клумбами, перед шпалерами абрикосiв, перед гiпсовим кюре, здивовано роздивляючись на цi добре знайомi iй предмети. Яким далеким iй здавався вже бал! Хто це вiддалив на таку вiдстань позавчорашнiй ранок вiд сьогоднiшнього вечора? Тi гостини в замку Воб’ессар стали в ii життi зяючим провалом, – так часом бурею розчахне скелю навпiл за одну нiч.

Проте Емма скорилась долi; вона побожно сховала в комодi свiй святковий туалет, навiть атласнi черевички, що в них пiдошва пожовкла вiд сковзкого навощеного паркету. І з серцем у неi сталось те саме, що з черевичками: воно потерлось об розкiш i взялося якоюсь незмивною сугою.

Спогади про той бал стали для Емми своерiдним заняттям.