Пані Боварі

Лукашем як «Побут провiнцii». В ньому письменник дав об’ективне за формою i нищiвне за суттю зображення буржуазноi провiнцii. Перед нами постае свiт провiнцiйних обивателiв, людей обмежених, самовдоволених i вульгарних, iхне життя, заповнене дрiб’язково-утилiтарними iнтересами й турботами, позбавлене будь-яких проблискiв духовностi. Це середовище представлене нечисленними, але точно вибраними й розставленими постатями, якi в сукупностi дають повну, синтетичну картину «побуту провiнцii». Мета, що вiн ставив перед собою вiдповiдно з духом французького реалiзму з його сцiентичними орiентацiями, полягала у виявленнi обумовленостi персонажiв iхньою природою та умовами iснування.

Водночас кожен iз цих персонажiв займае в романi мiсце й виконуе функцii, визначенi соцiальним укладом життя провiнцiйного мiстечка. Чи не найскладнiше завдання полягало для автора в тому, щоб надiлити «характером» всiх цих в сутностi дуже пересiчних i тривiальних обивателiв, зробити iх художньо цiкавими й рельефними.

І Флобер блискуче впорався з цим завданням.

Ось Шарль Боварi, чоловiк головноi героiнi, провiнцiйний лiкар. Вiн цiлком може служити завершеним втiленням обмеженостi й мiщанського самовдоволення, безпросвiтньоi тривiальностi думок i почуттiв. Характеризуючи розмови, якi вiв Шарль з дружиною, Флобер пише, що вони «були пласкi, як вуличнi тротуари, загальники проходили в них одноманiтною плетеницею в своему буденному вбраннi, не викликаючи нi хвилювання, нi смiху, нi задуми». Але виявляеться також, що цей обмежений i смiшний Шарль здатен на глибоке й сильне почуття, вiн продовжуе любити Емму й пiсля ii смертi, а розкриття того, що вона була йому невiрною дружиною, ввергае його в тихий iдiотизм. Вiн починае викликати не тiльки iронiчний усмiх, а й спiвчуття, стае не тiльки смiшним, а й зворушливим; так виникае та суперечлива повнота характеру, та свiтлотiнь його зображення, якоi домагався Флобер у своiй зрiлiй творчостi.

Вервечку провiнцiйних типiв продовжуе кюре Бурнiзьен, змальований Флобером з вбивчою iронiею.

Як священик вiн мав би бути найбiльш причетним до духовностi, насправдi ж вiн найтупiшiй серед обивателiв Йонвiля i найбiльш «матерiалiстичний» за своiми нахилами й iнтересами. Суспiльна функцiя священика – бути духовним наставником своеi пастви, вмiти зцiляти людськi душi. Але добродiй Бурнiзьен менше всього до цього вдатний, вiн погано знаеться в людських душах, зате вмiе непогано лiкувати корiв i серед фермерiв мае репутацiю гарного ветеринара.