Історія Флоренції. Державець

Управителями у нього були месер Бальоне з Перуджi та месер Гульельмо з Ассiзi, якi разом iз месером Череттьерi Вiсдомiнi й були його радниками. Вiн дошкуляв громадянам тяжкими поборами, суд вершив несправедливо, а строгiсть моралi та людянiсть, якi вiн на себе напускав, обернулися гординею та жорстокiстю. Отже, багатьом громадянам iз грандiв i зi знатних пополанiв постiйно загрожували грошовi штрафи, смерть i всiлякi iншi способи пригнiчення. А щоб поза мiстом його правлiння було не краще, нiж у мiстi, вiн призначив для флорентiйськоi территорii за межами столицi шiстьох управителiв, якi гнобили та грабували сiльських жителiв.

Гранди були у нього на пiдозрi, попри те, що вони ж його пiдтримували i вiн багатьох iз них повернув на батькiвщину. Вiн не мiг уявити собi, щоб благороднi душi, якi часто можна зустрiти серед нобiлiтету, почувалися задоволеними пiд його пануванням. Тому вiн загравав iз низами, розраховуючи на те, що з iх допомогою i за пiдтримки чужоземноi зброi зможе зберегти тиранiю. Коли настав травень, який у народi зазвичай вiдзначають святами, вiн наказав утворити з низiв i з бiдного народу збройнi загони, яким дав гучнi назви, роздав прапори та грошi. З них однi урочисто ходили мiстом, а iншi вiтали iх iз великою пишнотою. Усюди поширилася чутка про пiднесення герцога, i до нього почали прибувати французи, а вiн роздавав iм посади як людям, котрим мiг цiлком довiритися. Тож незабаром Флоренцiя не тiльки пiдпала пiд владу французiв, а й стала навiть переймати iхнi звичаi та вбрання, бо i чоловiки й жiнки наслiдували iх без усякого сорому, забувши про вiтчизнянi звичаi. Але найбiльше обурювали в ньому i його прибiчниках насильства, якi вони, не червонiючи, дозволяли собi стосовно жiнок. Так i жили громадяни Флоренцii, обурено дивлячись на те, як занепадае велич iх держави, як перекручуються всi встановлення, як знищуеться законнiсть, псуються звичаi, зневажаеться всяка пристойнiсть. Тi, хто нiколи не спостерiгав зовнiшньоi пишностi монархiчноi влади, не могли без жалю бачити, як мiстом урочисто роз’iжджае герцог, оточений кiнним i пiшим почтом. І для того, щоб iще яснiше усвiдомлювати свою ганьбу, були вони змушенi висловлювати повагу тому, кого смертельно ненавидiли. До цього ще додавався страх, що викликаеться частими стратами i безперервними поборами, якi терзали та розоряли мiсто. Обурення i страх громадян були добре вiдомi герцогу, i сам вiн теж боявся, але все ж таки удавав, нiби вважае, що всi його люблять.