Історія Флоренції. Державець

За Мак’явеллi проголосувало 12 чоловiк, проти – 555. Генiального полiтичного теоретика, талановитого практика i полум’яного патрiота не сприйняли сучасники, як це часто бувае з тими, хто значно випереджае свiй час.

Невдовзi по тому Мак’явеллi помер – чи то вiд пневмонii, чи то вiд апендициту.

Те, чого вiн марно прагнув за життя, – визнання теоретичноi та практичноi цiнностi його полiтичних програм, – приходить до нього пiсля смертi й протягом столiть викликае до себе постiйний iнтерес. Наслiдком цього е навiть поява поняття «мак’явеллiзм», у яке вкладають змiст, далекий вiд того, що насправдi обстоював мислитель.

Протягом 450 рокiв цей термiн набував рiзного змiстового навантаження. Єдине, що не змiнювалося, – негативне сприйняття самого поняття, яке в основному асоцiювалося з виразом «мета виправдовуе засоби».

Фактично ж творцями мак’явеллiзму вiд самого початку були клерикальнi кола – в матерiалах Тридентського собору в спецiальному меморiалi було сказано, що «Державець» написаний «рукою сатани» (1546), а 1559 р.

всi твори Мак’явеллi було внесено до «Списку заборонених книжок». У 1592 р. папський дипломат у Схiднiй Європi езуiт Антонiо Поссевiно, що працював над довершенням релiгiйноi унii спочатку в Москвi, а пiзнiше в Украiнi (1581–1582), не заглиблюючись у самий твiр Мак’явеллi, написав супроти нього трактат; через п’ять рокiв пiсля цього iспанський чернець П’етро Рибаданейра в книзi «Про релiгiю й доброчинства християнських державцiв, проти Мак’явеллi» заперечуе несумiснiсть релiгii з полiтикою. Протягом усього XVII ст. клерикальнi кола вели активну боротьбу з полiтичними iдеями Мак’явеллi.

Саме цей наступ клерикалiв i породив поняття «мак’явеллiзм», а сам автор книг «Державець» та «Історiя Флоренцii» здобув репутацiю людини жорстокоi, аморальноi, без честi й совiстi. Наступ прихильникiв папства на iдеi, висловленi Мак’явеллi, зрозумiлий, якщо згадати, що полiтика Ватикану на той час була спрямована на боротьбу проти становлення единоi iталiйськоi нацiональноi держави.

Це лише один бiк питання, а другий – протидiя появi свiтських знань та iх вiдокремленню вiд «теологiчноi науки», як називалося богослов’я в тi часи.

Перше мiсце серед свiтських знань Мак’явеллi вiдводить моралi, що ii вiн розглядав як певну сукупнiсть iнтересiв, виховуваних у спiвжиттi громадян у державi. Саме мораль покликана навчити останнiх вважати загальнодержавне благо за вище мiрило своiх вчинкiв.