Історія Флоренції. Державець

Окрiм того, кожен цех отримував прапор, пiд який мали з’являтися зi зброею члени цеху, якщо мiсто потребуватиме цього. Спочатку таких цехiв було дванадцять: сiм старших i п’ять молодших. Але потiм кiлькiсть молодших зросла до чотирнадцяти, тож усього iх стало, як i зараз, двадцять один. Тридцять шiсть реформаторiв виробили ще й низку iнших постанов для загального добра.

IX

Для утримування свого вiйська граф Гвiдо призначив громадянам податок, але це зiткнулось iз таким опором, що вiн не наважився застосувати силу.

Вважаючи, що влада вiд нього вислизае, вiн викликав до себе очiльникiв гiбелiнiв, i вони вирiшили силою вiдняти в народу те, що так необачно самi йому дарували. Вони озброiлись i, коли iм здалося, що настала нагода i рада тридцяти шести була на мiсцi, самi викликали заворушення, тож тридцять шiсть делегатiв злякались i сховались у своiх будинках. Але вiдразу ж з’явилися загони цехiв, причому переважно озброенi. Дiзнавшись, що граф Гвiдо зi своiми прибiчниками перебувае в Сан Джованнi, вони отаборилися поблизу Санта Трiнiта i доручили командування месеру Джованнi Сольданьерi. Граф, своею чергою, розвiдавши, куди рушив озброений народ, вийшов йому назустрiч. Народ, натомiсть, не тiльки не ухилився вiд бою, а пiшов на ворога. Там, де тепер лоджiя Торнаквiнчi, сталася зустрiч; сили графа зазнали поразки, i багато з його прибiчникiв загинули; вiн же став побоюватись, як би вночi супротивник, скориставшись iз того, що його люди збентеженi невдачею, не напав на них i не вбив його. І думка ця так сильно заволодiла ним, що, не намагаючись обдумати жодного засобу порятунку, вiн вирiшив не боротись, а тiкати i всупереч порадi очiльникiв гiбелiнськоi партii вiдступив з усiм своiм вiйськом до Прато. Не встиг вiн опинитись у безпецi, як страх його розвiявся, вiн зрозумiв свою помилку i вирiшив виправити ii рано-вранцi, уже на свiтанку вирушив знову на Флоренцiю, щоб iз боем увiйти до мiста, яке вiн малодушно залишив. Однак це йому не вдалося: народу було б нелегко вигнати його з мiста силою, та було не дуже складно не пустити його назад. Гiрко збентежений, пiшов вiн у Казентiно, а гiбелiни сховались у своiх замках. Народ перемiг, i, на радiсть усiх, хто переймався благом держави, вирiшено було об’еднати мiсто i покликати назад усiх громадян, що лишилися за його межами, – як гвельфiв, так i гiбелiнiв.