Історія Флоренції. Державець

На змiну йому приходить республiканський принцип, коли авторитетними стають не тiльки бiблiйнi iстини, але й античнi авторитети та схiдна мудрiсть (певний полiфонiзм). І едине, що абсолютне в цьому вiчно рухливому свiтi, – це унiверсальна людина, надiлена безмежними пристрастями, що й становить ii найбiльшу цiннiсть.

Саме сила пристрастей, ламаючи будь-яку мораль, стае мiрилом людського буття, його найвищого змiсту. І це зрозумiло. Людина-творець, орiентована на земнi, можна сказати, «тiлеснi» цiнностi, вiдкидала усталенi норми моралi, в епоху Вiдродження нерозривно пов’язанi ще й з мораллю клерикально-християнською, бо новi моральнi засади ще тiльки формувалися.

І можна смiливо зазначити, що бiля джерел цiеi новоi моралi одним iз перших стояв Нiкколо Мак’явеллi. Адже до «Державця» iснувало поняття вiрностi Богу, князю, королю, синьйоровi, а Мак’явеллi перший проголосив iдею stato – iдею Батькiвщини.

Власне, звiдси його зацiкавлення полiтичною проблематикою. Мак’явеллi проголосив iдею едностi Італii значно ранiше вiд того часу, коли окремi народи Європи, усвiдомивши свою нацiональну iдентичнiсть, стали на шлях нацiонально-визвольноi боротьби, вiдомоi як «Весна народiв» (1848 p.

). Оцiнюючи значення заклику Мак’явеллi до нацiональноi едностi, видатний iталiйський поет кiнця XIX ст. Джозуе Кардуччi зазначае: «Я – Італiя велика i едина. І виховав мене Нiкколо Мак’явеллi!»

Як же з цим узгодити високу оцiнку единодержавноi монархiчноi влади, якою сповненi сторiнки «Державця»? Це стае зрозумiлим, коли згадати, що монархiчна влада протиставлялася сваволi нобiлiтету, земельнiй аристократii та папству i була фактично шляхом до республiканського ладу.

За часiв Мак’явеллi питання полiтичного ладу опинилося в центрi уваги вiдомих мислителiв та дiячiв Флоренцii, якi пропонували рiзнi полiтичнi системи. Так, Гвiччардiнi обстоював iдею олiгархiчноi республiки, О. Джаноттi та Паруто – конфедерацiю республiк. Мак’явеллi ж проголосив iдею регiональноi абсолютистськоi держави, створеноi на основi Флорентiйськоi республiки.

Це та основна мета, яку обгрунтовуе Мак’явеллi. Але вiн не обмежуеться ii формулюванням. У «Державцi» вiн детально розробляе методи досягнення поставленоi мети. Тут уперше видiлено суто полiтичну дiяльнiсть в окрему сферу i розглянуто ii особливостi.

Ця дiяльнiсть, як вважае Мак’явеллi, спрямована на завоювання та утримання влади будь-якою цiною. А це можна здiйснити, розмежувавши сфери полiтики та моралi.