Аліса в Задзеркаллі

Алiса так нiколи й не змогла зрозумiти, обмiрковуючи все це пiзнiше, чого ж вони зiрвалися з мiсця: все, що вона пам’ятала, так це те, що вони бiгли рука об руку, й Королева мчала так швидко, що Алiса ледве спромагалася не вiдставати. Але Королева однаково продовжувала скрикувати: «Хутчiш! Хутчiш!», проте Алiса вiдчувала, що вже НЕ МОЖЕ бiгти швидше, хоч у неi й не вистачало сил про це сказати.

Найбiльше дивувало те, що дерева й iншi речi довкола них взагалi не змiнювали своiх мiсць: як би швидко вони не гнали, нiчого не проминало повз.

«Цiкаво, чи всi цi речi рухаються разом з нами?» – подумала бiдолашна спантеличена Алiса. Королева нiби прочитала ii думки, бо прокричала:

– Хутчiш! Не намагайся говорити!

Не те щоб в Алiси було на думцi ГОВОРИТИ. Вона почувалася так, нiби не зможе говорити вже нiколи, – так сильно вона засапалася. Але Королева все одно кричала: «Хутчiш! Хутчiш!» – i тягла ii вперед.

– Ми вже хоч наближаемося? – спромоглася видихнути Алiса.

– Наближаемося! – повторила Королева.

 – Та ми пробiгли повз iще десять хвилин тому! Хутчiш!

І вони якийсь час бiгли мовчки, тiльки вiтер свистiв в Алiсиних вухах, як iй здавалося, трохи не здуваючи волосся з ii голови.

– Зараз! Зараз! – кричала Королева. – Хутчiш! Хутчiш!

І вони помчали так стрiмко, що зрештою почало здаватися, нiби вони несуться крiзь повiтря, ледве торкаючи ногами землю, аж поки раптом, у ту мить, коли дiвчинка вже майже позбулася сил, вони зупинилися, й Алiса виявила, що сидить на землi, засапана та очманiла.

Королева прихилила ii до дерева i сказала турботливим тоном:

– Тепер можеш трохи вiдпочити.

Алiса роззирнулася довкiл, чимало здивована:

– Ой, здаеться, ми весь час так i були пiд цим деревом! Усе так само, як i ранiше!

– Звiсно, так само, – сказала Королева, – а як би воно мало бути?

– Ну, в НАШИХ краях, – пояснила Алiса, все ще трохи сапаючи, – ти зазвичай потрапляеш у якесь iнше мiсце… якщо швидко бiжиш протягом довгого часу, як ми й робили.

– Якi повiльнi у вас краi! – здивувалася Королева. – Що ж, ТУТ, як бачиш, ТОБІ доводиться бiгти з усiеi сили, щоб тiльки залишитися на мiсцi. Якщо ж ти хочеш потрапити деiнде, то треба бiгти ще вдвiчi швидше.

– Я б не стала пробувати, якщо ваша ласка! – сказала Алiса. – Мене i тут усе влаштовуе… от тiльки МЕНІ дуже спекотно, ще й мучить спрага!

– Я знаю, що б ТОБІ припало до смаку! – доброзичливо мовила Королева i дiстала з кишенi маленьку коробочку.