Аліса в Задзеркаллі

Насамперед вона подивилася, чи горить у камiнi полум’я, i була рада побачити, що горить, причому найсправжнiсiньке, таке ж палахке та яскраве, як те, що лишилося позаду. «То менi тут буде так само тепло, як у тiй кiмнатi, – подумала Алiса, – або насправдi навiть теплiше, адже тут нiкому проганяти мене вiд вогню. О, як буде весело, коли вони побачать мене тут крiзь дзеркало, а дiстати не зможуть!»

Потiм Алiса почала роззиратися довкруж i помiтила, що та частина, яку можна було бачити з iхньоi кiмнати, була звичайною та нецiкавою, зате все iнше вiдрiзнялося настiльки, наскiльки це взагалi можливо.

Наприклад, картинки на стiнi поруч iз камiном, схоже, були всуцiль живi. Навiть годинник на камiннiй полицi (який крiзь дзеркало, як ви розумiете, Алiса завжди бачила тiльки ззаду) мав обличчя маленького стариганя, котре iй зараз посмiхалося.

«В iхнiй кiмнатi не так чисто, як у нашiй», – подумала Алiса, коли помiтила кiлька шахових фiгурок помiж напiвзотлiлими дровинами в камiнi. Але наступноi ж митi, вiд здивування стиха скрикнувши: «О!», вона опустилася навкарачки, розглядаючи фiгурки.

Вони прогулювалися парами!

– Тут Чорний Король i Чорна Королева, – казала Алiса пошепки, адже боялася iх налякати, – а он Бiлий Король i Бiла Королева сидять на краю совочка для попелу… а там двi тури прогулюються попiд ручки… Не думаю, що вони можуть мене чути, – продовжила вона, нахиляючи голову поближче, – i я майже впевнена, що вони не можуть мене бачити. Я почуваюся якось так, нiби невидима…

Тут щось почало верещати на столi позаду Алiси.

Вона повернула голову на звук i встигла побачити, як один Бiлий Пiшак беркицьнувся й став сукати нiжками. Алiса з цiкавiстю поглядала на нього, чекаючи, що ж буде далi.

– Це голос мого дитятка! – закричала Бiла Королева i промчала повз Короля так стрiмко, що скинула його в попiл. – Моя золотенька Лiлi! Мое королiвське кошеня! – І вона завзято подерлася вгору камiнною решiткою.

– Королiвське абищо! – сказав Король, потираючи носа, забитого при падiннi.

Вiн мав право ТРІШЕЧКИ дратуватися на королеву, адже був притрушений попелом з голови до п’ят.

Алiсi не терпiлося стати комусь у пригодi, тож, оскiльки бiдолашна крихiтка Лiлi аж заходилася криком, дiвчинка спiшно пiдхопила Королеву i поставила на стiл поруч з ii галасливою донечкою.

Королева охнула й сiла: через блискавичну подорож у повiтрi в неi забило дух, i протягом хвилини чи двох iй було пiд силу тiльки мовчки притискати до себе Лiлi.