Аліса в Дивокраї

– До ТОГО, – вiдказала Миша доволi роздратовано. – Сподiваюся, ви знаете, що таке «те»?

– Я знаю, що таке «те», доволi добре, коли до нього схилюся, – сказав Качур. – Переважно я хилюся до черв’ячкiв i ще до жабенят. От i питання: а до чого схилився архiепископ?

Миша на запитання не зреагувала нiяк, натомiсть поквапом повела далi:

– «…схилився до того, щоб виiхати разом iз Едгаром Ателiнгом назустрiч Вiльямовi та запропонувати йому корону. Правлiння Вiльяма спершу було доволi помiркованим. Але зухвалiсть його воiнiв-нормандцiв…» Ну, то як тобi тепер, дорогенька? – несподiвано продовжила Миша, повернувшись до Алiси.

– Так само вогко, як i ранiше, – похмуро сказала та. – Не схоже, щоб я вiд вашоi оповiдки хоч трохи пiдсохла.

– У свiтлi цього, – урочисто проголосив Додо пiдводячись, – пропоную оголосити засiдання закритим для негайного застосування бiльш ефективних заходiв…

– Говори англiйською! – перервало його Орленя. – Я не розумiю й половини тих довжелезних слiв i до того ж не надто вiрю, що ти й сам щось тямиш!

І Орленя запхало голову пiд крило, ховаючи посмiшку, а дехто з птахiв захихотiв уголос.

– Я збирався сказати, – ображено мовив Додо, – що найкраща штука, щоб висохнути, – це Партiйнi Перегони.

– А що це – Партiйнi Перегони? – спитала Алiса (не те щоб iй справдi так уже кортiло дiзнатися, але Додо зробив таку паузу, начеб чекав чиiхось слiв, але нiхто iнший, здаеться, не збирався розтуляти рота).

– Ну, – сказав Додо, – це простiше показати, нiж пояснити.

(А якщо ви захочете якось i самi спробувати цю штуку зимовоi днини, то я розкажу вам, як Додо усе це влаштував.)

Спершу вiн намiтив маршрут – таке собi коло («Насправдi форма не мае значення», – запевнив Додо), а тодi розташував усе товариство тут i там уздовж дистанцii. Не було нiяких «На старт! Увага! Руш!», натомiсть кожен починав бiгти, коли йому спадало на думку, й так само сходив з дистанцii, коли йому було до вподоби, тож було нелегко визначити, коли саме змагання закiнчиться.

– Перегони закiнчено!

Усi скупчилися довкола нього, вiдсапуючись та запитуючи: «Ну, так хто ж перемiг?» Щоб вiдповiсти на це запитання, Додо був змушений поринути в тяжкi роздуми й довгенько стояв, притиснувши пальця до чола (в такiй позi можна часто побачити Шекспiра на портретах), поки iншi чекали, затамувавши подих.