Аліса в Дивокраї

Так мною невдовзi Дiна попихати почне!

І вона стала фантазувати, що б через це могло коiтися: «Мiс Алiсо! Негайно йдiть сюди й приготуйтеся до прогулянки!» – «Уже бiжу, нянечко! Але я маю попильнувати цю нiрку, поки не прийде Дiна, i простежити, щоб миша не вискочила звiдти!»

– От тiльки не думаю, – продовжила Алiса, – що Дiнi дозволили б залишитися в домi, якби вона стала так заправляти людьми.

Тим часом Алiса потрапила до малесенькоi кiмнатки зi столиком попiд вiкном, на якому, як вона й сподiвалася, лежало вiяло та кiлька пар крихiтних бiлих лайкових рукавичок.

Вона взяла одну пару та вiяло й уже збиралася вийти, як в око iй упала пляшечка, що стояла бiля люстерка. На цiй не було нiяких написiв на кшталт «ВИПИЙ МЕНЕ!», проте Алiса все одно витягла корок i пiднесла шкалик до рота.

– Я знаю, варто менi випити щось чи з’iсти, – сказала вона сама до себе, – як одразу стаеться щось цiкавеньке. Просто подивлюся, що саме робить ця пляшечка. Сподiваюся, вона знову мене виростить, бо я вже справдi втомилася бути такою крихiтною!

Пляшечка так i подiяла, й навiть ранiше, нiж Алiса чекала: вона ще не випила й половини, як ii голова вже гупнулася в стелю, й Алiсi довелося зiщулитися, щоб не зламати шию.

Вона похапцем поставила шкалик назад на стiл, примовляючи:

– Досить, цiлком досить… сподiваюся, вище я не виросту… бо я вже й так не пролiзу назад у дверi… нащо ж я стiльки вiдпила?!

Шкода, але бiдкатися було вже пiзно. Алiса все збiльшувалася та збiльшувалася, й невдовзi вже змушена була стати навколiшки.

За хвильку мiсця забракло i для цього, тож вона спробувала вкластися, одним лiктем упершись у дверi, а другу руку закинувши за голову. Проте рiст усе не припинявся, й Алiса скористалася останнiм шансом якось розмiститися: одну руку виставила у вiкно, ногу запхала в димохiд i по всьому проголосила:

– Бiльше я нiчого не можу вдiяти, що б там не сталося. І що з мене тепер вийде?

На превелике Алiсине щастя, маленька чарiвна пляшечка вже вичерпала всi своi сили, й рости далi не довелося.

Проте поза була бiльш нiж невигiдна, а позаяк скидалося на те, що шансiв бодай колись вибратися з кiмнати немае, настрiй в Алiси був, ясна рiч, не бозна-який.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=51581008) на ЛитРес.