Аліса в Дивокраї

[1 - У цьому вiршi втiленi спогади Льюiса Керролла про один iз найщасливiших днiв його життя, 4 липня 1862 року, коли вiн та його приятель Робiнсон Дакворт попливли iз трьома сестрами Лiдделл на прогулянку вгору Темзою. Примою у вiршi автор назвав Лорiну Шарлотту, Секундою – саму Алiсу, а Терцiею – наймолодшу сестру Едiт. Саме цього дня народилися першi пригоди Алiси в Дивокраi, що потiм розвинулися в ту чарiвну книгу, яка вiдома нам сьогоднi.]

Роздiл перший

У глиб кролячоi нори

Алiсi почало вже неабияк набридати отаке сидiння з сестрою на бережку, коли геть нiчим розважитися: раз-другий вона зазирнула до книжки, яку сестра саме читала, та в нiй не було нi малюнкiв, нi дiалогiв.

«А що за користь iз книжки, – подумала Алiса, – без малюнкiв i дiалогiв?»

Тож вона мiркувала (наскiльки вже ставало сили, бо вiд спеки чулася сонною та нетямущою), чи так уже захопливо буде сплести собi вiнок iз ромашок, якщо для цього треба ще пiдвестися й пiти iх назбирати, коли раптом бiлий кролик iз рожевими очицями промайнув просто бiля неi.

В цьому не було нiчого ТАКОГО ВЖЕ незвичайного; Алiса не те щоб ТАК УЖЕ здивувалася, почувши, як Кролик мурмотить сам до себе: «Ой лишенько! Ой лишенько! Я запiзнюся!» (Мiркуючи про це згодом, вона подумала, що насправдi-то мусила остовпiти, але на той момент усе виглядало цiлком природно.) Та коли Кролик на додаток ВИТЯГ ГОДИННИКА З КИШЕНІ ЖИЛЕТКИ, глипнув на нього й заквапився далi, Алiса миттю зiрвалася на рiвнi ноги: ii осяяло, що ранiше вона нiколи не бачила кролика з жилетною кишенею або ж iз годинником, якого можна з тiеi кишенi витягти.

Тож, палаючи з цiкавостi, дiвчинка припустила за ним через галявину й, на щастя, саме встигла побачити, як вiн шугнув у величеньку кролячу нору попiд живоплотом.

За мить i Алiса стрибнула слiдом, навiть не замислюючись, як же iй потiм звiдти вибратися.

Спершу нора прямувала вперед, наче тунель, а тодi раптово пiрнула вниз – так раптово, що Алiса ще й оком не змигнула, а вже летiла у глибочезний колодязь.

Чи то колодязь був дуже глибокий, чи то падала вона дуже повiльно, а проте в Алiси виявилося досить часу, аби роззиратися на льоту й мiркувати, що тепер буде. Спочатку вона спробувала глянути вниз та роздивитися, куди летить, але внизу було затемно, щоби щось розiбрати; тодi Алiса поглянула на стiнки колодязя й побачила, що вони щiльно завiшанi шафками та полицями; подекуди виднiли мапи й картини, прибитi до стiн кiлочками.