Державець

Колонii обходяться недорого; вислати та розмiстити колонiстiв державцю не вартуе майже нiчого, адже при цьому в програшi залишаються лише тi жителi, у котрих вiдбирають iхнi оселi та земельнi дiлянки на користь переселенцiв, а цi жителi становлять лише невелику частину нових пiдданцiв, також вони не можуть заподiяти шкоди правителю через власну бiднiсть i роз’еднанiсть. Всi ж iншi, з одного боку, не будучи обмеженими у правах, позбудуться причин для неспокою, а з iншого – будуть обережними, навченi чужим прикладом та остерiгаючись, аби з ними не вчинили так само.

Висную, що колонii не вимагають витрат, вони надiйнiшi та викликають менше невдоволення. Невдоволенi ж нешкiдливi, адже, як я вже казав, вони роз’еднанi та бiднi. З цього приводу можна зауважити, що людей треба або помилувати, або стратити, адже невеликi образи будуть завжди звертатися до помсти, а за вагомi – люди помститися неспроможнi. Тому, завдаючи прикрощiв, необхiдно усунути можливiсть мститися.

Якщо ж замiсть колонii використовують озброений гарнiзон, вiн вимагае значно бiльших витрат, i врештi-решт для охорони нових володiнь знадобляться всi фiнансовi ресурси держави. Здобуток, таким чином, обернеться втратою. До того ж розквартирування вiйська в рiзних мiсцях завдае набагато бiльше шкоди й утискае всiх громадян, кожен страждае вiд цiеi незручностi i стае ворогом нового державця, ба бiльше – ворогом небезпечним, котрий пiсля поразки залишаеться у власному обiйстi.

Отже, з будь-якоi точки зору такий спосiб захисту нових володiнь настiльки ж невигiдний, наскiльки вигiдне створення колонiй.

Той, хто перебувае в чужорiднiй, як було описано ранiше, провiнцii, повинен ще й узяти пiд свiй захист ii дрiбних сусiдiв, намагаючись послабити найвпливовiших, та остерiгатися, щоб не з’явилася причина для втручання в справи цiеi царини iншого володаря, настiльки ж могутнього, як i вiн сам. А причина скористатися невдоволенням надмiру амбiтних або наляканих мешканцiв завжди з’явиться, як можна дiзнатися iз закликання римлян до Грецii етолiйцями[4 - Етолiйський союз – полiтичне об’еднання у V ст.

до Р. Х. племен аподотiв, офiонiв та евритян. 266 року до Р. Х. до цiеi спiлки долучилися локри, дельфiйцi, дорiйцi та частина Акарнанi. А 245-го до Р. Х. до нього на якийсь час приедналися i беотiйцi.] – в усi без винятку завойованi ними провiнцii римлян запрошували мiсцевi жителi.