Державець

Римляни, вiдчуваючи наближення лиха здалеку, завжди вдавалися до необхiдних заходiв i заради цього не боялися навiть починати вiйну, бо знали, що вiйни неможливо уникнути, можна хiба вiдтягнути ii на користь iнших. Вони вважали за краще воювати з Фiлiппом та Антiохом у Грецii, нiж битися з ними потiм в Італii; свого часу вони могли уникнути обох воен, але не захотiли цього. Вони нiколи не дотримувалися того правила, яке було поширене серед мудрагелiв нашого часу: «Скористатися перевагами вичiкування».

Перевага римлян полягала лише у власнiй вiдвазi та виваженостi, адже час приносить усiлякi змiни, за яких добро обертаеться злом, а зло – добром.

Але повернiмося до Францii та поглянемо, чи вдавалася вона до якихось iз ранiше описаних метод. Я буду говорити не про Карла, а про Людовiка[7 - Карл VIII перебував в Італii iз серпня 1494-го по липень 1495 року, а Людовiк XII – з 1499-го по 1512 рiк.], бо вiн довше втримався в Італii i кроки, якi зробив, помiтнi набагато виразнiше.

Ви можете переконатися, що вiн чинив увесь час усупереч тому, що варто було б робити для закрiплення своiх володiнь в iншомовнiй краiнi.

Король Людовiк опинився в Італii завдяки домаганням венецiйцiв, котрi мали намiр скористатися його прибуттям, аби заволодiти половиною Ломбардii. Не стану дорiкати королю за цей вчинок: маючи намiр закрiпитися в Італii, вiн не набув союзникiв усерединi краiни, й усi дверi були зачиненi перед ним через спогади про його попередника Карла, тому вибирати друзiв було не на часi.

Людовiк домiгся б своеi мети, якби не припустився всiх iнших помилок. Зайнявши Ломбардiю, король повернув би французам повагу, втрачену при Карлi; Генуя поступилася, флорентiйцi уклали з ним спiлку; маркiз Мантуанський, герцог Феррарський, Бентивольо, газдиня Форлi, правителi Фаенци, Пезаро, Рiмiнi, Камерiно, Пьомбiно, жителi Лукки, Пiзи, Сiени – всi запобiгали перед ним. Тодi венецiйцi й усвiдомили всю невиправданiсть свого вчинку: замiсть кiлькох мiстечок у Ломбардii вони зробили короля володарем двох третин Італii.

А тепер помiркуйте, як неважко було королю закрiпитися в Італii, якби вiн дотримувався ранiше згаданих правил, пiдтримуючи та захищаючи своiх численних i слабких прихильникiв, котрi перебували в страху – хто перед Церквою, хто перед венецiйцями – вимушених йти за ним. За iхньоi допомоги Людовiк легко убезпечився б вiд могутнiших суперникiв.