Потоп. Том I

Бо не пiду за чоловiка, на котрому тяжiють людськi сльози i людська кров, у котрого пальцями тикають, бандитом, розбiйником називають i зрадником вважають!

– Яким таким зрадником?.. Не доводьте мене до шалу, щоб я чогось не наробив такого, про що потiм буду жалкувати. Нехай мене грiм зараз поб’е, нехай мене зараз чорти вхоплять, якщо я зрадник, я, котрий на захист вiтчизни став, коли всi руки опустили!

– Ви на ii захист стали, а чините те саме, що i ворог, бо ii топчете, людей у нiй катуете, бо на Божi та людськi закони начхали.

– Не кажiть менi про вiдмову, бо я можу сказитися! Рятуйте ж мене, янголи! Якщо не захочете мене добровiльно, то я вас i так вiзьму, хоч би тут уся голота iз закуткiв, хоч би й самi Радзивiлли, сам король i вся нечиста сила рогами пiдступи захищали, хоч би я мав душу чортовi продати…

– Не накликайте злих духiв, бо ще вас почують! – застерегла Олюнька, простягаючи вперед руки.

– Чого ж ви вiд мене хочете?

– Бути порядним!.

Замовкли обое та запанувала тиша. Було чутно лише сапання пана Анджея. Останнi слова Олюньки пробили однак броню, що вкривала його совiсть. Парубок почувався приниженим. Не знав, що й сказати, як захищатися. Тому почав ходити широкими кроками по кiмнатi. Юнка ж сидiла непорушно. Зависла над ними незгода, роз’ятрений бiль i печаль. І так iм було разом важко, i довга мовчанка ставала щораз нестерпнiшою.

– Будьте здорова! – вимовив раптом пан Кмiциц.

– Їдьте, пане, i хай вас Бог напоумить на що iнакше! – i собi сказала Олюнька.

– Я поiду! Гiркий менi був ваш трунок, гiркий хлiб! Жовчю й оцтом мене тут напоiли!

– А ви вважаете, що мене напоiли солодким? – зронила панночка голосом, в якому тремтiли сльози.

– Будьте здорова!

– Будьте здоровий…

Пан Анджей пiдiйшов до дверей, несподiвано обернувся i пiдбiг до господинi, схопив ii за обидвi руки:

– Рани Христовi! То ви хочете, щоб я трупом у дорозi з коня впав?

Тодi Олюнька вибухнула плачем.

– Бийте мене, хто в Бога вiрить! Бийте, не жалiйте!

Наприкiнцi гiсть таки вибухнув:

– Не плачте, Олюнько! Заради Бога, не плачте! У чому я завинив? Зроблю все, що забажаете. Цих я повиганяю. В Упiтi все залагоджу. Буду жити iнакше. Бо вас кохаю. Заради Бога! Серце мое розiб’еться. Зроблю все, тiльки не плачте. І кохайте мене хоч трiшечки.

Так вiн ii заспокоював i пестив.