Потоп. Том I

Роздiл VI

День устав блiдий i освiтив купу згарища у Волмонтовичах, погорiлi будинки, господарськi будiвлi, спаленi або порубанi шаблями тiла людей i коней. У попелi, помiж гаснучого вугiлля, купки блiдих людей шукали тiла небiжчикiв або залишки майна. Це був день жалоби та поразки для всiеi Ляуди. Численна шляхта, щоправда, перемогла загiн пана Кмiцицa, але у важкiй i кровопролитнiй битвi. Крiм Бутримiв, котрих загинуло найбiльше, не було закутка, в якому би вдови не оплакували своiх чоловiкiв, батьки синiв або дiти батькiв.

Тим важче було ляуданцям здолати нападникiв, бо всi тутешнi чоловiки були вiдсутнi, лише люди похилого вiку або зелена молодь брали участь у протистояннi. Проте з Кмiцицoвих людей не врятувався нiхто. Однi дали дуба у Волмонтовичах, захищаючись так вiдчайдушно, що навiть пораненi ще билися, iнших переловили наступного дня по лiсах i порубали без жалю. Сам пан Анджей як у воду канув. Губились у припущеннях, що з ним сталося. Дехто стверджував, що його бачили в Любичi, але вiдразу ж це спростували. Тому вирiшили, що вiн дiстався до пущi Зеленки, а звiдти до Роговськоi, де хiба лише Домашевичi могли його вистежити. Багато хто переконував також, що до Хованського втече i ворогiв наведе, але то були щонайменше передчаснi побоювання.

Тим часом залишки Бутримiв потягнулися до Водоктiв i стали там наче табором. Оселя наповнилася жiнками та дiтьми. Хто не вмiстився, пiшли у Мiтруни, якi панна Олександра повнiстю погорiльцям вiддала. Також близько сотнi озброених людей, котрих мiняли по черзi, стали у Водоктaх для захисту.

Бо остерiгалися, що пан Кмiциц не подаруе поразки i будь-якоi митi може озброений по панну повернутися. Прислали своiх надвiрних козачкiв i гайдукiв i вiдомiшi в околицi родини, такi, як Шиллiнги, Сологуби й iншi. Водокти нагадували мiсто, що готувалося до облоги. А мiж озброеними людьми, мiж шляхтою, мiж гуртками жiнок ходила в жалобi панна Олександра, блiда, зболена, слухаючи людський плач i людськi прокляття на пана Кмiцицa, що наче мечами прошивали ii серце, адже вона була опосередкованою причиною всiх цих нещасть. До неi ж прибув у цi краi той бiснуватий чоловiк, котрий зворохобив iхнiй спокiй i криваву пам’ять по собi залишив, права потоптав, людей побив, села, як бусурманин, знищив вогнем i мечем. Аж дивно було, що одна людина могла стiльки лиха упродовж такого короткого промiжку часу накоiти, хоча цей чоловiк не був нi зовсiм поганий, нi безнадiйно зiпсутий.