Потоп. Том I

Бо хоч самого пана Кмiцицa не могли нiяк дiстати, залишився ще Любич, великий i прекрасний маеток, готова за завдану шкоду нагорода та плата. Бажання судитися пiдтримувала при цьому в ляуданськiй братii сама панна Олександра. Двiчi з’iжджалися до неi на наради ляуданськi старiйшини, а вона в тих нарадах не тiльки брала участь, а й головувала на них, дивуючи всiх зовсiм не жiночим розумом i розсудливiстю, такими влучними, що iй мiг не один учений позаздрити. Хотiли тодi ляуданськi старiйшини силою Любич зайняти i Бутримам його вiддати, але панночка iх рiшуче вiдраджувала.

– Не платiть злом за зло, – пояснювала вона, – бо тодi з вашоi справи нiчого путнього не вийде. Нехай уся невиннiсть стане на ваш бiк. Вiн чоловiк впливовий i родовитий, знайде i по судах собi поплiчникiв, а коли хоч найменший привiд дасте, то можете новоi кривди зазнати. Нехай ваше право буде таким певним, що кожен суд, хоч би навiть iз братiв складений, не мiг нiчого проти вас присудити.

Скажiть Бутримам, аби нiякого маетку, нi худоби не брали i Любич повнiстю у спокоi залишили. Що iм треба, я iм iз Мiтрунiв дам, де бiльше е всiлякого добра, нiж будь-де у Волмонтовичaх. А якби пан Кмiциц знову тут з’явився, то нехай i його залишать у спокоi, поки вироку не буде, i нехай на його здоров’я не посягають. Пам’ятайте, що тiльки доти, доки вiн живий, ви маете вiд кого вiдшкодування кривд ваших шукати.

Так промовляла мудра панночка зi зрiлим розумом, а вони славили ii розважливiсть, не зважаючи на те, що тяганина може вийти також i на користь пану Анджеевi, принаймнi його життю нiчого не буде загрожувати.

Може, власне i хотiла Олюнька це невдале життя вiд раптовоi бiди врятувати? Але шляхта послухалася ii, бо ж звикла з давнiх-прадавнiх часiв усе, що виходить iз вуст Бiлевичiв, за Євангелiе вважати. Тому Любич залишився неторканим, i пан Анджей, якби його виявили, мiг би до часу спокiйно в Любичi осiсти.

Та вiн так i не об’явився. Натомiсть через пiвтора мiсяця прийшов до панночки посланець iз листом, якийсь чужий чоловiк, нiкому невiдомий. Лист був вiд пана Кмiцицa, де були написанi такi слова:

«Серце мое, кохана, найдорожча, незабутня Олюнькo! Будь-якому творiнню природи, а особливо людинi, хоч навiть i найгiршiй, що за кривду свою мусила помститися, нiхто б нiчого поганого не вчинив, отже, вiн тим самим змушений платити.