Потоп. Том I

Про панну Олександру нiхто в заплавах не говорив iнакше, як «наша панна», а вродливi пацунельки виглядали пана Кмiцица з Божоi ласки так само нетерпляче, як i вона.

Тим часом надiйшли укази, що скликали шляхту – так розпочався рух на Ляудi. Хто з пiдлiтка вже став чоловiком, кого ще не зiгнули роки, мав сiдати на коня. Ян-Казимир прибув у Гродно i там призначив мiсце збору. Туди всi й стiкалися. Мовчки вирушили першими Бутрими, за ними й iншi, а Гаштовти наостанок, як завжди робили, бо iм вiд пацунельок важко було вiдiрватися.

Прибувала шляхта й з iнших частин краiни, правда в невеликiй кiлькостi. І краiна залишилася без захисту, але побожна Ляуда залишалася цiлою.

Пан Володийовський нiкуди не пiшов, вiн навiть не мiг ворухнути правою рукою, тому й з пацунельками залишився. Спорожнiли околицi, й лише старi пеньки доброчинно сидiли вечорами бiля багать. Тихо було в Паневежисi й Упiтi – всюди чекали новин.

Панна Олександра також замкнулась у Водоктах, нi з ким, крiм слуг та ii ляуданських опiкунiв, не спiлкуючись.

Роздiл I

Настав новий 1655 рiк. Сiчень був холодний, але сухий. Зима щiльно накрила землю Жемайтii товстим на лiкоть бiлим кожухом. Лiси гнулися та ламалися пiд рясним килимом, снiг слiпив очi вдень вiдблисками сонця, а вночi при мiсяцi наче iскри мерехтiли, зникаючи на скутiй морозом поверхнi. Звiрина наближалася до людських осель, а бiднi сiрi птахи дзьобами стукали у вiконця садиб, снiговими квiтами розмальованих.

Одного вечора панна Олександра сидiла в челяднiй, разом iз дворовими дiвчатами. Це був давнiй звичай Бiлевичiв – коли гостi не навiдувалися, гаяти вечори зi слугами, спiваючи побожних пiсень i показуючи приклад для наслiдування. Так само робила й панна Олександра, тим бiльше, що ii дворовi дiвчата всi були шляхтянками, хоча й дуже бiдними сиротами. Вони виконували розмаiту роботу, навiть найважчу, вiдбували обов’язки при панночцi, за це з ними обходилися краще, нiж iз простолюдинками.

Однак були мiж ними i селянки, котрi вирiзнялися хiба що мовою, адже багато з них польськоi не знали.

Панна Олександра зi своею родичкою панною Кульвецiвною сидiла посерединi, а дiвчата на лавках обiч. Усi пряли. У велетенському камiнi з навiшеним дашком палали сосновi колоди та пнi, то пригасаючи, то знову вибухаючи яскравим, великим полум’ям або iскрами, в мiру того, як решiтка камiна поповнювалася дрiбним березняком i дровами.