Потоп. Том II

Я також точно знаю, що пан гетьман потягнеться незабаром iз вiйськом проти вас, чекае тiльки кiнноти, яку йому з пiвтори тисячi вершникiв мае генерал Делагардi надiслати. Тому зважайте, щоб вас не застав зненацька i поодинцi не перебив. А найкраще пошлiть довiрених людей до пана воеводи вiтебського, щоб особисто якнайшвидше приiхав i командування над усiма прийняв. Щиро це раджу, вiрте цьому! Тим часом купи тримайтеся, вiд хоругви до хоругви квартири неподалiк вибираючи, щоб ви однi одному на допомогу прийти могли.

Гетьман мае мало кiнноти, лише трохи драгунiв i людей пана Кмiцица, але в них не впевнений. Пана Кмiцицa самого немае, йому гетьман якусь iншу мiсiю загадав, бо, мабуть, уже йому не довiряе. Вiн не такий уже й зрадник, як кажуть, лише спокушений. У Божi руки вас вручаю.

    Бабинич».

Пан Анджей не хотiв пiдписуватися особисто, бо вирiшив, що його iм’я у кожному мусить викликати огиду, й особливо недовiру. «Якщо розумiють, – мiркував вiн собi, – що краще iм буде вислизнути вiд гетьмана, нiж гуртом йому заступити дорогу, але побачивши мое прiзвище, можуть запiдозрити, що я навмисно хочу iх гуртом зiбрати, щоб гетьман одним ударом мiг iз ними покiнчити.

Подумають, що це якась хитрiсть, а вiд якогось там Бабиничa швидше приймуть застереження».

Бабиничeм назвався пан Анджей вiд мiстечка Бабиничi, що лежало неподалiк вiд Oршi, яке з давнiх часiв Кмiцицам належало.

Написавши цього листа, наприкiнцi якого помiстив кiлька несмiливих слiв на власний захист, зазнав новоi в серцi втiхи вiд думки, що ось уже цим листом першу надае послугу не лише пановi Володийовському та його приятелям, а й усiм полковникам, котрi батькiвщину задля Радзивiллa не захотiли залишити.

Вiдчував при цьому, що ця нитка тягнутиметься й далi. Обставини, в якi вiн потрапив, були напрочуд важкi, майже вiдчайдушнi, але мае бути цьому якась рада, якийсь вихiд, якась вузька стежина, яка могла б на дорогу випровадити.

Але тепер, коли з високою вiрогiднiстю Олюнька була забезпечена вiд помсти князя воеводи, а конфедерати – вiд несподiваного нападу, поставив собi пан Анджей запитання, що вiн сам робитиме. Порвав зi зрадниками, спалив за собою мости, хотiв тепер служити вiтчизнi, принести iй у жертву силу, здоров’я, життя. Але як це зробити? Як почати? До чого прикласти руку? І знову спало йому на гадку: «Треба йти до конфедератiв».