Потоп. Том II

Як же менi без худоби та даху над головою залишитись?

– Що зробите, те вам окупиться, та й для вас краще голови звiдси забрати, поки ще вони на шиях сидять.

– Заради всiх святих!.. Що ваша милiсть таке каже?.. Що?.. Як це?.. Що менi, невинному, тут загрожуе? Кому ми дорогу перейшли?..

На це пан Анджей зауважив:

– Знають вас тут, гультiпак! Ви мали проблеми з паном Копистинським i його позбулися, потiм утiкали вiд судiв i служили в мене. До всього ж украли мою здобич, табун коней.

– Та що ж ви так! Матiнко Божа! – заквоктав старий.

– Замовкнiть i слухайте! Потiм ви повернулися до старого лiгва й узялися нишпорити в околицi, як розбiйники, конi та здобич звiдусiль хапаючи. Не вiдпирайтесь, бо я не ваш суддя, i самi найкраще знаете, що правду кажу. Ви забираете коней у Золотаренка, це добре, забираете у шведiв, це також добре. Але якщо вас упiймають, то шкури здеруть, i матимуть рацiю.

– Правду кажете, бо лише у ворогiв вiдбираемо, – спробував вiдвертiтися старий.

– Брешете, бо i на своiх нападаете, менi вже вашi сини зiзналися, а це вже просто розбiй i шляхетному iменi ганьба. Сором вам, гультяi!.. Хлопами вам бути, а не шляхтою!

Став раки пекти вiд цих слiв тертий калач i сказав:

– Ваша милiсть нас кривдить, бо ми, пам’ятаючи наше становище, хлопським промислом не бавимося. Ми коней уночi з нiчиiх стаень не виводимо. Що iншого з лугiв табун захопити або здобути. Це дозволено i немае в цьому жодноi кривди у военнi часи для шляхтича.

Але кiнь у стайнi свята рiч, i хiба циган, еврей чи селянин його вкраде, але не шляхтич! Ми такого, ваша милосте, не чинимо. Але що вiйна, то вiйна!

– Хоч би i десять воен було, в битвi лише можете здобич брати, а якщо його на дорозi шукаете, то це розбiй!

– Бог е свiдком нашоi невинностi.

– Але ж ви вже тут i кашу заварили. Коротко кажучи, краще вам звiдси втiкати, бо ранiше, чи пiзнiше, але зашморг вас не омине. Якщо ж поiдете зi мною, то вiрною службою змиете своi провини та пошану повернете.

Я беру вас на службу, а вже там i вигода буде краща, нiж вiд тих коней.

– Поiдемо з вашою милiстю куди завгодно, проведемо через шведiв i через гультiпак, бо правду ваша милiсть каже, що нас тут лихi люди прикро переслiдують, а за що? За що?.. За нашу бiднiсть, ось що! Лише за бiднiсть. Може, також Господь Бог змилуеться над нами i виручить нас у смутку!

Тут старий Кемлич мимоволi потер руки i блиснув очима.