Потоп. Том II

Горлом менi за це вiдповiдаете!

– Слухаюсь, ваша милосте. Пiду синам оголосити, бо цим шельмам потрiбно лопатою в голову вкладати. Така менi з них утiха. Бог покарав за давнi грiхи. Але ось що. Чи дозволить ваша милiсть слово сказати?

– Нiчого не бiйтесь.

– Бачиться менi, що краще буде, якщо ми не скажемо нi жовнiрам, нi челядi, куди iдемо.

– Слушна думка.

– Достатньо буде, коли вони знатимуть, що це пан Бабинич, а не пан Кмiциц iде. Ще одне: вирушаючи в таку дорогу, краще б приховати походження вашоi милостi.

– Тобто?

– Бо шведи охороннi грамоти вiдомим людям видають, а хто не мае охоронноi грамоти, цього до коменданта ведуть.

– Я охороннi грамоти для шведських гарнiзонiв маю!

Здивування блиснуло в хитрих очах пана Кемличa, але подумавши хвильку, вiн попросив:

– Ваша милiсть дозволить ще сказати, що я мiркую?

– Тiльки б добре радили, а не марудили, то кажiть, бо бачу, що з вас добрий спритник.

– Якщо охороннi грамоти е, то це добре, бо можна у винятковiй ситуацii iх показати, але якщо ваша милiсть iз таким завданням iде, яке в таемницi треба тримати, то краще охороннi грамоти сховати.

Не знаю, чи вони виданi на iм’я пана Бабиничa, чи пана Кмiцицa, але якщо показати, то слiд залишиться i легше погонi буде.

– У саме яблучко трафили! – вигукнув пан Кмiциц. – Охороннi грамоти краще зберегти на iнший час, якщо можна iнакше пробратися!

– Можна, ваша милосте, але в селянськiй одежi або пахолком, що буде легше, бо в мене тут е трохи всього – шапок i сiрих кожухiв, саме таких, якi дрiбна шляхта носить.

Узявши табун коней, можна було б поiхати з ними нiби по ярмарках i пробиратися щораз глибше, ген аж пiд Лович i Варшаву. Що я, даруйте, ваша милосте, не раз уже, ще в спокiйнi часи робив, i тi дороги знаю. Якраз пiд цю пору припадае ярмарок у Суботi, на який здалеку з’iжджаються. У Суботi дiзнаемося й про iншi мiста, де буде ярмарок – i все далi! Лише б далi!.. Шведи також менше на пахолкiв задивляються, бо мурашня ця по всiх ярмарках сновигае. А спитае нас котрийсь комендант, то йому витлумачимо, що гуртом безпечнiше; коли ж меншi групи перестрiнемо, то, якщо Всевишнiй i Матiнка Божа дозволять, можна iм по животах проiхатись.

– А якщо в нас конi вiдберуть? Бо реквiзицii пiд час вiйни – буденна рiч.

– Або куплять, або заберуть. Якщо куплять, то далi без коней, нiби за кiньми в Суботу подамося, а якщо заберуть, здiймемо лемент i зi скаргою поiдемо аж у Варшаву та Кракiв.