Потоп. Том III

Але тут одночасно стрiляний горобець глянув на пана Скшетуськогo i пiдморгнув йому раз, i ще раз.

Пролунали гучнi вигуки офiцерiв i товариства. Гамiр у примiщеннi наростав iз кожною хвилиною.

– Вина! – зарепетував пан маршалок.

А коли принесли келихи, зараз же пiдняв тост за здоров’я короля, потiм за пана Чарнецькогo, котрого «нашим вождем» назвав, i нарештi делегатiв. Пан Заглобa не вiдставав iз тостами i так усiх за серця вхопив, що сам маршалок за порiг iх провiв, а лицарство – аж до мiських застав Ярослава.

Нарештi посланцi залишилися самi. Тодi пан Заглобa загородив дорогу пановi Скшетуському, зупинив коня i, узявшись у боки, спитав:

– І що, Янe?

– Далебi! – вiдповiв пан Скшетуський. – Якби на власнi очi не бачив i на власнi вуха не чув, повiрити не змiг би, хоч би менi про це сам янгол розповiв.

А пан Заглобa не вгавав:

– А що? Можу присягнутися, що сам пан Чарнецький такого б не добився, бо просив пана Любомирського, щоб той iшов iз ним у парi. І знаете, чого б добився? Що пан Любомирський пiшов би окремо, бо якщо в листi був заклик його до любовi до батькiвщини та про особисте згадки (а я впевнений, що були), то зараз же пан маршалок набундючився б i промовив: «То вiн хоче мною командувати i навчати, як вiтчизнi служити?» Знаю я iх!.

. На щастя, старий Заглобa взяв справу в своi руки, поiхав i заледве рота вiдкрив, як уже Любомирський не лише хоче йти разом, але навiть коритися погодився. Нудиться там тривогою пан Чарнецький, але я його втiшу. А що, Янe, вмiе собi Заглобa з магнатами раду давати?

– Можу лише сказати, що вiд подиву навiть слова промовити не можу.

– Знаю я iх! Покажи йому корону i рiг горностаевого плаща, то можеш його по шерстi гладити, як щеня хорта, ще й тобi вклониться i сам спину пiдставить. Жоден кiт так не облизуватиметься, навiть якщо йому самi шкварки покажеш. Навiть найпоряднiшому очi вiд жадiбностi на лоба полiзуть, а попадеться шельма, як князь вiленський воевода, то й вiтчизну зрадити готовий. Що за людське марнославство! Ісусе Христе! Якби ти дав менi стiльки тисяч, скiльки кандидатiв на цю корону створив, то i я сам би балотувався.

Бо якщо хтось iз них думае, що я гiрший за нього, то нехай вiд власноi пихи лусне. Такий же добрий Заглобa, як i Любомирський, тiльки у маетках рiзниця. Так, так, Янe. Чи ви думаете, що я його справдi в руку поцiлував? Та я свiй великий палець поцiлував, а його лише носом торкнувся. Мабуть, його, вiдколи живе, нiхто так у поле не виводив.