Потоп. Том III

А насправдi хотiв ii за пiвмилi за Замостям вiдiбрати i в десь у глушинi сховати, де нiхто б його пристрастям не мiг нашкодити. Але я цей його намiр розгадав. «Хочете з мене, – подумав я, – звiдника зробити? Чекайте ж!» Його людей канчуками нагодував, а панночку цiлу та неушкоджену до пана Сапеги вiдвiз. І скажу вам, дiвчина ця красна, як щиголь, але чесна. Я також уже iнший чоловiк, нiж моi компанiйцi! Змилуйся, Боже, над iхнiми душами! Давно вже вони в сирiй землi лежать!

– І що ж це була за панночка? – нетерплячився пан Заглобa.

– З хорошого дому, вихованка княгинi панi Вишневецькоi. Колись була заручена з литвином Пiдбийп’ятою, ви його знали.

– Ганнуся Борзобагатa!!! – вигукнув, схопившись iз мiсця, пан Володийовський.

Пан Заглобa i собi схопився з купи повстi.

– Пане Мiхале, вгамуйтеся!

Але пан Володийовський пiдстрибнув, як кiт, до пана Кмiцица.

– І ви, зраднику, дали ii захопити Богуславoвi?!

– Прошу мене не кривдити! – застерiг пан Кмiциц. – Я вiдвiз ii щасливо до гетьманa, пiклувався про неi, як про сестру, а Богуслав вiдiбрав ii не в мене, а в iншого офiцера, з котрим пан Сапегa ii до своеi родини вiдiслав.

– А де вiн зараз?!

– Немае його, бо полiг. Так принаймнi офiцери пана Сапеги повiдомили. Я окремо з татарами за Богуславом ганявся, тому точно нiчого не знаю. Але з вашоi реакцii бачу, що одна бiда нас спiткала, одна людина нас скривдила, а оскiльки так i е, то проти нього об’еднаймося, щоб спiльно за кривду поквитатися.

– Ось вам моя рука! – гарячкував пан Володийовський. – Вiдтепер ми друзi до смертi! Хто його першим знай-де, той йому за двох заплатить. Дав би Бог менi першому, то я з нього кровi наточу, це як амiнь у молитвi!

Тут пан Мiхал так моторно став вусами ворушити i шаблю мацати, що пана Заглобу аж страх узяв, бо знав, що з паном Володийовським жарти кепськi.

– Не хотiв би я бути тепер князем Богуславом, – зауважив вiн за хвилину, – хоч би менi хтось усю Інфлянтy у володiння передав. Досить одного такого лiсового кота, як пан Кмiциц, мати проти себе, а тут ще й пан Мiхал! Бa! Мало того, бо й я до вас приеднуюся. Моя голова, вашi шаблi! Не знаю, чи е такий магнат у християнському свiтi, котрий би перед такою могутнiстю не затремтiв.