Потоп. Том III

Один iз жовнiрiв розповiв, що чув, немовби щось шубовснуло у воду, але що туман висiв над водою, то не мiг нiчого розгледiти, i не хотiв вiд одного сигналу здiймати тривогу в усьому таборi.

Пан Заглобa, вислухавши повiдомлення, схопився за голову з вiдчаем.

– Рох поплив до шведiв! Обiцяв варту захопити!

– Заради бога! Це можливо! – погодився пан Кмiциц.

– Заб’ють менi хлопа, як Бог на небi! – бiдкався пан Заглобa. – Шановне панство, чи немае якогось порятунку? Ісусе Христе! Та вiн, як золото найщирiше! Немае такого другого чолов’яги в обох вiйськах.

Що йому в дурну довбешку стрельнуло?! Матiнко Бoжa, вирятуй його з цих тарапатiв!..

– Може, й припливе, бо туман густий! Не побачать його!

– Я тут чатуватиму навiть i до ранку. Богородице Дiво! Матiр Божа!

Тим часом пострiли на протилежному березi вщухли, вогонь поступово згас i вже за годину запанувало глухе мовчання. Пан Заглобa метався берегом рiчки, як курка, що каченят водить, i рвав собi рештки волосся з чуприни, але даремно чекав, даремно бiдкався.

Ранок вибiлив рiчку, врештi сонце зiйшло, а Рох не повертався.

Роздiл VIII

На ранок пан Заглобa все ще перебував у вiдчаi, тому подався до пана Чарнецькогo з проханням, аби послали його до шведiв подивитися, що там iз Рохом сталося – чи живий iще, у полонi стогне, або горлом за свою смiливiсть заплатив.

Пан Чарнецький не став перечити, бо йому пан Заглоба дуже до серця припав. Утiшаючи його в смутку, зауважив:

– Менi здаеться, що ваш небiж мае бути живий, бо iнакше вода б його принесла.

– Дав би Бог! – похитав головою пан Заглобa. – Бo не кожного такого вода винесе, адже не лише руку вiн мав важку, але й дух наче зi свинцю, про що його вчинок засвiдчуе.

Пан Чарнецький кивнув:

– Правду кажете! Якщо живий, то мав би я його конем по майдану волочити за порушення дисциплiни. Можна тривожити шведськi вiйська, але вiн усiх пiдняв, та й шведiв без команди i мого наказу не можна бити. Що ж це таке? Посполите рушення чи, до дiдька, базар, де кожен на власну руку може воювати?

– Винен, assentior[9 - Assentior (лат.

) – згоден.]. Сам його покараю, лише б вiн iз Божою ласкою повернувся!

– Я йому дарую через згадку про рудницькi заслуги. Багато маемо вiйськовополонених на обмiн i вищих офiцерiв за пана Ковальського. Їдьте до шведiв i побалакайте про обмiн. Я дам двох, навiть трьох у разi потреби, бо не хочу, щоб ваше серце кров’ю обливалося.