Потоп. Том III

– Менше з тим! – махнув рукою Карл-Густав. – Отже, не розбитий пан Чарнецький i вiйсько вже зiбрав, це точно. Тим хутчiше мусимо йти вперед, аби польського Дарiя якнайшвидше здолати. Можете йти. Вiйську оголосити, що тi полки вiд селянських зграй у незамерзаючих болотах згинули. А ми йдемо вперед!

Офiцери вийшли, а Карл-Густав залишився сам. Через якийсь час уже думав iнакше. Мало того, що перемога пiд Голомб’ем жодних трофеiв не принесла, розкладу сил не змiнила, то вона ще бiльшу запеклiсть в усiй цiй краiнi розбудила.

Карл-Густав перед вiйськом i генералами завжди проявляв упевненiсть у собi та вiру, але коли залишався сам i починав мiркувати про цю вiйну, яка спочатку такою легкою здалася i щораз важчою ставала, то не раз його охоплювали сумнiви. Всi цi випадки здавалися йому якимись дивними. Часто виходу не бачив, кiнець не мiг передбачити. Інколи здавалося йому, що вiн людина, котра, увiйшовши з морського берега у воду, вiдчувае, що з кожним кроком усе глибше ступае i незабаром втратить дно пiд ногами.

Однак монарх вiрив у свою щасливу зiрку. Тому й зараз пiдiйшов до вiкна, щоб на свою обраницю поглянути, на саме ту, яка у Великому Возi, як кажуть iншi, – у Великiй Ведмедицi, найвище мiсце займае i свiтить найяскравiше. Небо було погоже, тому зараз вона палахкотiла весело, мерехтiла то блакитним, то червоним.

Роздiл II

Наступного дня, на свiтанку, король вирушив у дальший похiд i дiстався Люблiна. Отримавши там повiдомлення, що пан Сапегa пiсля перемоги над Богуславом зi значним вiйськом наступае, не став зупинятися, лише гарнiзоном Люблiн змiцнив та подався далi.

Найближчою метою його експедицii тепер було Замостя, бо здобуття такоi добре укрiпленоi фортецi може дати пiдстави для дальшоi вiйни i майбутньоi перемоги. Рiзнi про Замостя кружляли чутки. Поляки, котрi досi залишалися на боцi Карла, були впевненi, що ця фортеця – найзахищенiша в Речi Посполитiй, i подавали як доказ те, що вона самого Хмельницького зупинила.