Прекрасні й приречені

Як поживае онук старого Адама? Дебютантки й досi в’ються за тобою, га?

Новоприбулий – Рiчард Кермел – невисокий i свiтловолосий, один з тих, хто до тридцяти п’яти вже полисiе. В нього жовтуватi очi – одне з них суттево яскравiше, iнше тьмяне, як каламутний басейн, чоло в нього смiшно видаеться, як у малюка з карикатури. Вiн випирае в деяких мiсцях – його живiт випирае пророчо, його слова випирають iз рота, навiть кишенi його обiднього костюма випирають так, нiби вони наповненi висловухою колекцiею всiляких графiкiв, програмок i рiзноманiтних вирiзок – на них, примружуючи своi непарнi жовтi очi, вiн робить замiтки, закликаючи до тишi незайнятою лiвою рукою.

Вiн пiдходить до столу i потискае руки Ентонi й Морi. Вiн – один iз тих чоловiкiв, якi незмiнно потискають руку, навiть людям, яких вони бачили годину тому.

ЕНТОНІ. Привiт, Кермеле. Добре, що ти тут, нам був потрiбен комiчний розряд.

МОРІ. Ти спiзнився. Доганяв листоношу по кварталу? А ми тут якраз обговорювали твою персону.

ДІК (мiряючи Ентонi нетерплячим поглядом свого свiтлого ока). І що ти сказав? Скажи менi, я це запишу. Викинув сьогоднi тисячу слiв iз першоi частини.

МОРІ. Благородний естет. І я залив алкоголь у свiй шлунок.

ДІК. Навiть у цьому не сумнiваюсь. Закладаюся, що ви двое тут уже годину сидите й розмовляете про лiкери.

ЕНТОНІ. Ми нiколи не напиваемося, мiй безбородий хлопче.

МОРІ. Й нiколи не повертаемося додому з дамами, яких зустрiчаемо напiдпитку.

ЕНТОНІ.

ДІК. Особливо нерозумнi тi особи, котрi вихваляються, як вони «заливаються». Проблема в тому, що ви обое – нiби з вiсiмнадцятого столiття. Стара школа англiйських сквайрiв. П’ете помаленьку, поки пiд стiл не впадете. Але вам нiколи не бувае весело. Е, нi, так не годиться.

ЕНТОНІ. Здаеться, це з шостого роздiлу.

ДІК. Ідете до театру?

МОРІ. Так. Ми намагаемось провести вечiр у глибоких роздумах над життевими проблемами.

ЕНТОНІ. Боже! То це воно? Ходiмо знову на «Жартiвникiв».

МОРІ. Менi вже набридло. Я iх бачив тричi. (До Дiка.) Першого разу ми вийшли пiсля першого акту i знайшли пречудовий бар. А коли повернулися, то зайшли не до того театру.

ЕНТОНІ. У нас був тривалий диспут iз наляканою молодою парою – ми гадали, що вони зайняли нашi мiсця.

ДІК (нiби розмовляючи сам iз собою).