Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Проходячи повз неi, Тобiн ненароком зачепив ii за ногу i, оскiльки вiн завжди дуже люб’язний з дамами, коли бувае напiдпитку, спробував зняти свого капелюха, щоб вибачитись. Але замiсть того збив капелюха з голови, i вiтер знiс його за борт.

Тобiн повернувся назад i сiв, а я вирiшив приглядати за ним, бо напастi сипались на нього одна за одною. У таких випадках у нього зазвичай з’являлось бажання побити когось, хто був найкраще одягнений, а зараз вiн мiг би навiть спробувати взяти на себе командування пароплавом.

Коли раптом Тобiн схопив мене за руку i прорiк схвильовано:

– Джоне, ти знаеш, що ми зараз робимо? Ми пливемо!

– Нiчого, – кажу я. – Заспокойся. За десять хвилин пароплав пристане.

– Глянь, – каже вiн, – на цю бiляву жiнку, що сидить он там. А пам’ятаеш чорношкiрого, який припiк менi вухо? А хiба не втратив я грошi? Там було аж долар шiстдесят п’ять центiв.

Я думав, що вiн просто пiдсумовуе своi невдачi, щоб знайти для несамовитостi виправдання, як це звичайно роблять усi люди, i тому спробував переконати його, що всi цi невдачi – просто дурницi.

– Слухай, – каже Тобiн. – Тобi не дано оцiнити дар пророцтва чи розумiти тих, кого веде натхнення. Що сказала тобi дама-хiромантка по моiй руцi? Тепер це вiдбуваеться на твоiх очах. «Стережiться, – сказала вона, – темного чоловiка i свiтлоi жiнки: вони принесуть вам прикрощi». Хiба ти забув про того темношкiрого, хоч i вiн мав трохи прикрощiв вiд мого стусана? Чи бачив ти свiтлiшу жiнку, нiж та блондинка, через яку мiй капелюх упав у воду? І де, нарештi, той долар шiстдесят п’ять центiв, якi були у моiй жилетцi, коли ми вийшли з тиру?

Здавалося, що, коли розставити подii, як це зробив Тобiн, вони дiйсно пiдтверджували правильнiсть провiщення, але, на мою думку, такi нещастя могли спiткати кожного на Конi-Айлендi i без будь-якоi хiромантii.

Тобiн пiдвiвся i почав походжати по палубi, пильно придивляючись до пасажирiв своiми маленькими червоними очицями. Я спитав його, у чому причина цих маневрiв: нiколи не знаеш, що Тобiн мае на думцi, поки вiн не вiзьметься це здiйснювати.

– Слiд тобi знати, – каже вiн, – що я чекаю порятунку, який обiцяли менi лiнii моеi долонi. Я шукаю чоловiка з гачкуватим носом, який мае принести щастя. Це едине, що нас врятуе. Джоне, чи бачив ти коли у своему життi бiльшу банду чортових прямоносих?

Пароплав причалив о пiв на десяту, ми вийшли i попрямували у мiсто по Двадцять другiй вулицi. Тобiн був без капелюха.