Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

– Вiн запхав гарячу картоплину менi за комiр, – пояснив Бiлл, – i роздушив ii ногою. Я нам’яв йому вуха. Рушниця з тобою, Семе?

Я вiдiбрав у хлопця камiнь i так-сяк уладнав цю суперечку.

– Я тобi цього не забуду, – сказав малий Бiлловi. – Нiхто i нiколи не бив Вождя Червоношкiрих, не поплатившись за це. Стережись тепер!

Пiсля снiданку хлопець вийняв з кишенi шматок шкiри, обмотаний шворкою, i вийшов з печери, на ходу розмотуючи ii.

– Що це вiн там замислив? – занепокоiвся Бiлл. – Семе, ти не думаеш, що вiн утече?

– Цього можна не боятись, – вiдповiдаю я.

 – Вiн, здаеться, не хатнiй сидень. Але нам треба розробляти якийсь план щодо викупу. В мiстечку не помiтно ажiотажу з приводу його зникнення; можливо, вони ще не зрозумiли, що його нема. Рiднi, може, думають, що хлопець ночував у тiтки Джейн чи у когось iз сусiдiв. У всякому разi сьогоднi його почнуть шукати. І сьогоднi ввечерi ми пошлемо листа його батьковi i зажадаемо двi тисячi доларiв за його повернення.

У цю мить ми почули щось схоже на бойовий клич – напевно, так колись кричав Давид, нокаутувавши чемпiона Голiафа.

Виявляеться, то Вождь Червоношкiрих витяг з кишенi пращу i тепер розкручував ii над головою.

Я ухилився й почув важкий глухий стук i щось, наче зiтхання коня, коли з нього знiмають сiдло. Чорний камiнь, завбiльшки з яйце, влучив Бiлловi якраз за лiвим вухом. Вiн весь якось обм’як i впав прямо у вогнище, на сковорiдку з гарячою водою для миття посуду. Я витяг його i з пiвгодини поливав йому голову холодною водою.

Потроху Бiлл очуняв, пiдвiвся, помацав себе за вухом та й каже:

– Семе, знаеш, хто мiй улюблений бiблiйний персонаж?

– Заспокойся, – кажу я. – Зараз полегшае.

– Цар Ірод, – каже вiн. – Ти ж не пiдеш, не залишиш мене тут самого, Семе?

Я вийшов iз печери, пiймав хлопчиська i тряс доти, доки всi його веснянки не заторохкотiли одна об одну.

– Якщо будеш погано поводитись, – кажу йому, – зараз же вiдiшлю додому. Ну, слухатимешся чи нi?

– Я ж тiльки пожартував, – вiдповiдае вiн, похнюпившись.

 – Я й не думав кривдити старого Хенка. А чого вiн мене вдарив? Я добре поводитимусь, Змiiне Око, якщо ти не вiдiшлеш мене додому i дозволиш менi сьогоднi гратися в розвiдникiв.

– Я не знаю, що то за гра, – кажу. – Це ви вирiшуйте з мiстером Бiллом. Сьогоднi ви гратиметеся вдвох. Я поiду ненадовго у справах. А тепер iди в печеру, помирись iз ним i попроси пробачення за те, що ти його вдарив. А нi, то зараз же пiдеш додому.