Проби. Вибране

Мiй учитель зовсiм не знав нашоi мови, зате чудово орудував латиною. Приiхавши на запрошення мого батька, який створив йому всi умови для мого навчання, вiн не вiдходив вiд мене нi на крок. Нiмець мав при собi двох пiдмагачiв, не таких учених, як вiн, iх було приставлено до мене дядьками, i всi трое не озивалися до мене iнакше, нiж латиною. Що ж до решти домiвникiв, то тут дiяло непохитне правило: батько, матiр, служник повиннi були спiлкуватися зi мною за допомогою дещицi завчених латинських слiв.

Аж дивно, як iм у цьому повелося. Батько i мати так опанували латину, що цiлком ii розумiли, а при потребi могли й порозумiтися нею; те саме можна сказати i про челядь, якiй доводилося мати справу зi мною. Коротко кажучи, ми так полатинились, аж наша тарабарщина поширилася на окiльнi села, де й досi зберiгаються завдяки частому вжитку латинськi назви деяких ремесел та вiдповiдного знаряддя. Особисто я навiть на сьомому роцi тямив францужчину чи перигорську говiрку не бiльше, нiж скiльки, скажiмо, арабщину. І завиграшки, без книжки, граматики, будь-яких правил, лозини та слiз я опанував латину, i в моiх вустах вона звучала не менш щиро, нiж у вустах мого напутника, бо я не знав нiчого iншого, щоб ii псувати та нiвечити. Для контрольних робiт iз письмого перекладу латиною доводилося давати менi текст не французькою мовою, як у школах, а кепською латиною, яку я мав довести до божеського вигляду. Нiкола Грушi, автор Де комiтiiс Романорум, Гiйом Герант, коментатор Аристотеля, Джордж Б'юкенен, великий поет шотландський, Марк-Антуан Мюре[74 - Грушi, Герант, Б'юкенен i Мюре – Монтеневi учителi в Бордоському колежi. ], котрого Францiя та Італiя вважають за найкращого промовця нашоi доби, моi колишнi наставники – всi вони казали менi не раз, що в дитинствi я так легко i вiльно джеркотiв латиною, аж iм бувало лячно до мене пiдступитися. Б'юкенен, котрого я згодом зустрiв у почтi покiйного кардинала де Брiссака, признався менi, що лаштуеться писати твiр про виховання дiтей i хоче мiй вишкiл узяти за взiрець; вiн тодi виховував молодого графа де Брiссака, згодом уславленого своею мужнiстю та вiдвагою.

Щодо греки, якоi я майже зовсiм не знаю, то батько збирався навчати мене цiеi мови, застосовуючи геть-то новий метод: з допомогою гри та вправ. Ми вивчали вiдмiнки, граючись у них, як дехто вивчае математику та геометрiю, гуляючи, скажiмо, в дамки.