Проби. Вибране

Але це полум'я нестале i летке, примхливе i мiнливе, гарячковий пал, пiдвладний вибухам i спадам, палахкотючий тiльки в однiм куточку душi. Натомiсть у дружбi тепло повсюдне i всепроникне, хоча помiрковане i рiвне, самi солодощi та прихилля, геть позбавленi чогось рiзкого та гострого. Ба бiльше, у коханнi маемо до дiла тiльки з настямним потягом до того, що вiд нас тiкае:

От мов ловець за зайцем уганяе

У горах-долах, в спеку й холоди,

Й не так цiнуе спiймане нарештi,

Як цiнував, ще поки гнавсь без стежки.

    Арiосто, Роланд Несамовитий, X, 7

    Пер. Олександра Мокровольського

Щойно кохання переходить у дружбу, тобто у згоду обопiльноi волi, воно хирiе i гасне. Кохання гине вiд зужиття, як таке, що домагаеться тiлесноi мети i пiдлягае насиченню. У дружбi, навпаки, потяг iде в ногу з посiданням; приязнь постае, мiцнiе i росте лише у вжитку, бо походження ii духовне, а вправляння роблять душу ще витонченiшою. Поруч iз нашою з Ла Боесi досконалою дружбою колись мали до мене доступ отi скороминущi захоплення (я не кажу вже про те, що в цьому зiзнавався i мiй друг у своiх вiршах); i обидвi тi пасii гнiздилися в менi разом, цiлком свiдомi одна одноi, але для мене нiколи не сумiрнi: перша пишно та гожо линула своiм шляхом, дивлячися з погордою, як тамта друга шамотаеться десь унизу, ген далеко вiд неi.

Що ж до шлюбу, то опрiч того, що це угода, вiльна тiльки пiд час укладання (бо тривалiсть ii вимушена i вiд нашоi волi не залежить), угода, укладена зазвичай для iнших цiлей, то до нього долучаеться ще безлiч стороннiх вузликiв, цiлком достатнiх, аби урвати нитку i заплутати розвиток живого почуття.

Зате у приязнi немае iнших розрахункiв та мiркувань, окрiм неi самоi. Додаймо до цього, що, сказати по щиростi, жiнка зазвичай не здатна пiдтримувати спiлкування та еднання, якого вимагае така свята спiлка. Душа у неi видаеться не досить мiцна, щоб зносити мулькiсть таких тiсних i тривалих пут. І певно, якби не це, якби могла з'явитися така вiльна i самохiтня спiлка, коли не лише душi зазнавали б отiеi цiлковитоi втiхи, а й тiла теж брали участь у злиттi, спiлка поглинула б усю людину до решти, то така приязнь напевняка була б iще повнiша i досконалiша. Проте бiла челядь зроду не показала прикладу цього, i, на одностайну думку всiх старожитнiх шкiл, жiнку тут треба виключити.