Проби. Вибране

Їм годилося б скласти бiльшу жертву. Що бiльшою платиться кривавицею, що дорожчим для себе платиться коштом, то справедливiше було б таке вiдшкодування. Покута вимагае жертви.

Ще гiрше коять тi, хто, все свое життя тамуючи серце на когось iз близьких, виливае його лише в духiвницi. Цим вони показують, що мало дбають про власну честь, накликаючи прокляття скривдженого на свою пам'ять, а ще менше – про свое сумлiння, не вмiючи, з поваги до самоi смертi, усмертити свою злосливiсть i залишаючи ii жити пiсля себе.

Цi несправедливi суддi вiдкладають свiй вирок i ухвалюють його лише тодi, коли вже не докопатися до сутi справи.

Щодо мене, то я докладу всiх зусиль, аби смерть моя не виявила нiчого, чого б уже не сказало саме мое життя.

Роздiл VIII

Про ледацтво

Як покинута облогом рiлля, якщо вона масна i жизна, заростае безлiченною безлiччю дикого i непотрiбного зiлля, i, щоб мати з неi постiйну користь, ii треба порати i засiвати певним насiнням; як бiла челядь вдатна сама собою лише породжувати безформнi клаптi та шматки плотi, а для сплодження здорового i мiцного потомства ii слiд скрiпити iншим насiнням, так i з нашим духом.

Якщо не дати йому роботи, скерувавши на певний предмет, який би тримав його у шорах, вiн починае безладно кидатися на всi боки, по широкому полю уяви:

Так, розплескавшись на поверхнi плиннiй, у посудi мiднiм,

Сонячне свiтло чи мiсяця круг свiтосяйний, блукають

Всюди по стiнах, а там, пiдiймаючись вище i вище,

На вилiпнiй зупиняються стелi i блищами грають.

    Вергiлiй, Енеiда, VIII, 22

    Пер. Миколи Зерова

І нема такого шаленства, такоi чудасii, яких би не сплодив вiн, у такому збудженнi перебуваючи,

Де нiби в мареннi хворого будуть безладно зринати

Всякi дива.

    Горацiй, Про поетичне мистецтво, 7

    Пер. Андрiя Содомори

Душа, яка не мае визначеноi мети, гине, бо, як мовиться, хто скрiзь, той нiде:

Хто вже мешкае всюди, Максиме, той не мешка нiгде.

    Марцiал, VII, 73

Знайшовши вiднедавна втечище у хатньому затишку, я повзяв собi намiр не братися нi до чого i провести у спокоi та самотi той недовгий час, що менi залишаеться ще прожити. Здавалося менi, що для мого духу нема i не може бути бiльшого призвiлля, нiж байдикувати, аби мати змогу тiшитися на самотi, зосередитися i замкнутися в собi. Я сподiвався, що тепер легше йому буде добитися цього, бо з роками вiн постатечнiшав i змужнiв.