Проби. Вибране

Ми читали, що коли Людовiк Одинадцятий узяв штурмом Аррас, мiж люду сього мiста знайшлося чимало таких, хто дав себе повiсити, аби лиш не гукати: «Хай живе король!»

У королiвствi Нарсинзькому ще й досi жон тамтешнiх жерцiв ховають живцем укупi з тiлами чоловiкiв. Решту молодиць палять на похоронi iхнiх мужiв, i вони зносять це не лише мужньо, а й весело. По смертi короля всi жони його та наложницi, всi його улюбленицi, привладники i челядь, збиваючись цiлим гуртом, залюбки пхаються у вогонь, де палае тiло, вважаючи за велику для себе честь супроводжувати його на той свiт.

А що сказати про цi ницi душi двiрських блазнiв? Серед них виймаються iнодi такi, якi не бажають покинути свого блазнювання навiть перед смертю. Один, коли кат збив його iз драбинки, з зашморгом на шиi, гукнув: «Пливи, барко!», що було його улюбленою верзункою. Другий, уже доходячи на соломi бiля вогню, на запитання лiкаря, де йому болить, вiдрiк: «Мiж лавою i комином».

А коли пiп, збираючись помирувати його, став лапати, шукаючи його ступнiв, геть покарлючених, вiн кинув: «Знайдете iх на кiнцях нiг». Того, хто радив йому вручити себе Боговi, вiн спитав: «А хто збирае туди манатки?» А як почув у вiдповiдь: «Ти i то небавом, якщо така його воля», вiдрiзав: «А може, я буду там лише завтра надвечiр?» – «Вручи себе йому, i ти опинишся там дуже швидко». – «Тодi вже лiпше, – вiдказав той, – я сам себе i вручу йому».

Пiд час останнiх наших вiйн за Мiлан, коли вiн раз у раз переходив з рук до рук, люд, пригнiчений такою зрадливiстю долi, так звикся зi смертю, що (я знаю це зi свiдчень мого батька) понад двадцять п'ять мешканцiв укоротили собi вiку протягом тижня.

Щось таке сталося i тодi, коли Брут обложив мiсто Ксант; городяни сповнилися такою жадобою смертi, що все, що роблять для порятунку життя, вони коiли для втечi вiд нього; отож Брут насилу здолав урятувати лише маленьку iхню горстку.

Кожне переконання може крити в собi досить сили, щоб стати людинi дорожчим за життя. У першому пунктi високоi присяги, яку склала (i дотримала) Грецiя у перськiй вiйнi, говорилося: кожний радше промiняе життя на смерть, нiж закони свого краю на перськi. А скiльки людей у вiйнi мiж Туреччиною i Грецiею волiло прийняти люту смерть, аби лиш не зректися обрiзання i не дати себе охрестити! Нема релiгii, яка б не могла навести таких прикладiв.