Проби. Вибране

Якщо зiр i не найнеобхiднiший з наших змислiв, то вiн серед них принаймнi те, що наймилiше; а з наших членiв найлюбiший i найкориснiший, як на мене, той, що служить дiтоплодiнню. А все ж стiльки людей дихають на них лихим духом лише через те, що вони дають нам насолоду, i вiдкинули iх саме тому, що вони надто важливi й цiннi. Так само мiркував i той, хто повидирав собi очi.

Бiльшiсть людей, i то найздоровiших, вважають за велике щастя мати численне потомство. Натомiсть я i ще дехто вважаемо за велике щастя не мати його.

Коли спитали Талеса, чому вiн не жениться, вiн вiдповiв, що не мае охоти плодити дiтей.

Що вартiсть речей залежить вiд нашоi думки про них, видно бодай з того, що ми на бiльшiсть iз них дивимося не лише з тим, щоб оцiнити iх, а й з тим, аби оцiнити iх для себе. Ми прикидаемо не iхню якiсть чи iхню кориснiсть; для нас важить лише те, у що вони нам обiйдуться, нiби ця iхня сторона головна. І вартiстю iхньою ми називаемо не те, що вони нам дають, а те, що ми за них даемо.

З чого я висновую, що ми дуже дбайливi господарi й грiшми не розкидаемося. Наскiльки дорого вона нам обiйшлася, настiльки ми нею й дорожимо. Наша думка нiколи не може ошукатися щодо вартостi. Дiамантовi надае гiдностi попит, чеснотi – важкий жереб ii пильнувати, набоженству – бiль, лiкам – гiркота.

Один чоловiк, щоб зубожiти, кинув своi таляри до того самого моря, в якому скрiзь снуе стiльки iнших людей, щоб виловити багатство. Епiкур мовить, що багатство не зменшуе наших клопотiв, а замiнюе однi клопоти iншими.

Справдi-бо, не убозтво, а радше достаток породжуе захланнiсть. Я хочу подiлитися своiм досвiдом щодо цього.

У мене було трое рiзних життiв вiдтодi, як я розпрощався з дитинством. Перший вiковий вiдтинок, до двадцяти рокiв, я прожив, позбавлений будь-яких iнших засобiв, опрiч випадкових, залежний вiд чужоi волi та помочi, без певного стану i грошового рахунку. Я витрачав кошти недбало й весело, тим паче, що iхню суму визначала примха фортуни. Зроду я не почував себе краще.

Нi разу не траплялося, щоб кабза моiх приятелiв виявилася зав'язана для мене.

Тодi я найбiльше дбав про те, аби вчасно, коли минав призначений вiд мене таки термiн, облiчитися. Тому вони тисячу разiв менi його продовжували, бачачи, яких зусиль я докладаю для повернення боргу; отож, я розраховувався буцiмто i чесно i водночас по-шахрайському. Уморюючи борги, я неабияк тiшився: з моiх плiч спадав докучливий тягар i ярмо моеi неволi.