Проби. Вибране

Заклопотаний, заморочений своiми справами багатiй менi видаеться жалюгiднiшим, нiж той, хто просто злидар: Нужденник, що сидить на своiх скарбах, – найважчий рiд нужди. Сенека, Листи, 74.

Найбiльших i найбагатших княжат нестатки i безгрiшшя доводили до ганьби. Бо що може бути гiршим, нiж перетворитися на тирана i беззаконного узурпатора добра своiх пiдданцiв?

Другий вiковий вiдтинок мого життя – це той перiод, коли я вже мав грошi. Навчившись розпоряджатися ними по своiй уподобi, я незабаром нагромадив значнi, як на моi статки, заощадження.

Я вважав, що «мати» можна лише одне: те, що набiгло над звиклi видатки, i що нiколи не можна покладатися на маеток, який ще буцiмто на пню, хоч би яким певним вiн нам здавався. А що як, казав я собi, мене заскочить та чи та випадковiсть? Заполонений цими марними i недоречними фантазiями, я крутив на всi боки мозком, як нагромадити такi запаси, щоб запобiгти всiм можливим труднощам. А тому, хто менi казав, що халеп нiколи не збуватиме, я вiдповiдав так: як це не вiдверне iх усiх, то хоч частину, а вiдверне. Ох, i клопiтне ж пiшло у мене життя! Я з усього робив секрети. Я, хто так легко щирував з усiма, брехав про свою готiвку, як це роблять тi, хто, ходячи у дукачах, удають бiдарiв, а, поневiряючись у бiдарях, удають дукачiв, але зроду не признаються щиро, якi в них кошти. Кумедна i ганебна обачнiсть! А то ще таке. Коли я вирушав у мандри – менi завжди здавалося, нiби я не досить усiм запасся, та що бiльше я брав iз собою грошей, то дужчi були моi побоювання: чи не пограбують мене у дорозi, чи можна вiрити слугам, що пильнують мого багажу; нiколи я не був спокiйний, не мавши речей перед очима, схожий у цьому на iнших моiх знайомих. Якщо ж я залишав свою шкатулку вдома, – скiльки пiдозр i турботних думок, якими (лихо, та й годi!) нi з ким подiлитися! Я сидiв як на жару. Зрештою зберегти своi грошi важче, нiж заробити iх. Якщо я чинив не зовсiм так, як тут розказую, то в кожному разi менi коштувало чималих зусиль утриматися вiд цього. Вигоди вiд своiх нових правил я не мав, а як i мав, то небагато. Хоча грошi в мене водилися i бiльшi, всякi видатки менi болiли. Як казав Бiон, патлач казиться не менше, нiж голомозий, коли йому мнуть чуба. Щойно тiльки ви до чогось призвичаiлися й усвiдомили себе власником певноi суми, вона перестае бути вашою рухомою власнiстю; ви не зважуетеся ii ущербити: це вже будова, яка (так вам видаеться) уся обвалиться, якщо ви ii рушите.