Проби. Вибране

Ще хтось сконав, подавившись виноградним камiнцем; один цiсар розпрощався зi свiтом вiд подряпини гребiнцем пiд час чесання; Емiлiй Лепiд, спiткнувшись на порозi; Авфiдiй, ударений у лоба дверима при вступi до сенату; навiк заснули мiж стегнами жiнок Корнелiй Галл, претор; Тигеллiн, начальник варти у Римi; Людовiко, син Гвiда Гонзаги, маркiза Мантуанського; а також (ще шпетнiший приклад) Спевсипп, фiлософ платонiвськоi школи, вiн же папа. Горопашний суддя Бебiй, – вiдсунув засiдання на тиждень, не поспiвши водночас вiдрочити свою смерть! А лiкар Кай Юлiй, акурат у ту хвилю, коли намащував очi хворому, навiк склепив своi власнi.

Або, з вашого дозволу, наведу такий приклад: рiдного мого брата, капiтана Сен-Мартена, вiдомого своею вiдвагою двадцятитрьохрiчного юнака, вдарила пiд час гри опука, поцiливши вище правого вуха, без слiду рани чи навiть синця; вiн не присiв пiсля цього, ба навiть не зiгнувся; i ось через п'ять чи шiсть годин брат гине вiд апоплексii, спричиненоi цим ударом. Маючи перед очима такi частi й такi буденнi приклади, чи можемо ми позбутися думки про смерть i не дiзнавати щомитi вiдчуття, нiби вона вже тримае нас за горло?

Аби тiльки не гризтися, а як цього досягти – хiба це важливо, скажете ви! Ба, я теж такоi думки, i захисту вiд ударiв не довелося шукати, хоч у шкурi теляти, я напевняка вiд нього не вiдмовлюся. Я згоден на все, аби лиш мати спокiй. І для цього ступлю на найлегшу для себе путь, яку тiльки знайду, ба навiть путь безславну та скромну:

Краще хай кажуть, що я не поет, а дивак i нездара,

Лиш би своiм я втiшавсь, хоч i хибним, нiж мав би каратись,

Бачачи хиби своi.

    Горацiй, Послання, Кн. II, 2, 126

    Пер. Андрiя Содомори

Але було б шаленством думати, нiби цiею дорогою можна дiйти до мети. Люди йдуть, крутяться, тупцяють на мiсцi, танцюють, а про смерть анi гадки. Усе добре, усе якнайлiпше. Натомiсть коли вона прийде, або до них, або до iхнiх жiнок, дiтей та приятелiв, застукуючи iх зненацька i знагла, – що за побивання, що за зойки, що за шал та розпука! Чи бачили ви коли-небудь когось розчавленiшого за них, навiснiшого, розгубленiшого? Треба ж бо думати про це завчасу, адже така тваринна безтурботнiсть, хай навiть зроджена у головi розумноi людини (рiч, як на мене, абсолютно неможлива), надто дорого нам обходиться.

Якби то був ворог, вiд якого можна утекти, я б не завагався скористатися цим щитом боягузiв.