Проби. Вибране

Навiть у пору моеi легковажноi молодостi

Як мiй квiтучий вiк весною ще пишав,

    Катулл, LХVIII, 16

серед жiнок та розваг багато хто гадав, нiби я мучуся ревнощами або якоюсь марною надiею, тодi як насправдi з думки в мене не йшов хтось, кого недавно забрала злослива гарячка, схоплена поворiтьма, вертаючи з такоi самоi забави, коли голова в нього була повна свавiльних замiрiв, женихання та пустощiв, як оце в мене, а у вухах у мене:

Мить – i по втiсi, й нiхто вже ii повернути не може.

    Лукрецiй, Про природу речей, III, 915

    Пер. Андрiя Содомори

не дужче захмарювала менi чоло, нiж будь-яка iнша. Звiсно, не бувае, щоб такi уявлення не завдавали нам прикрощiв; проте вертаючись до них знову i знову, можна з ними освоiтися; iнакше, якщо говорити про мене, я жив би у вiчному страховi та гарячцi, бо, мабуть, нiхто не розраховував на свое життя менше за мене i нiхто так мало не вiрив у його тривалiсть. Анi здоров'я, яким я тiшуся нiвроку, з дрiбними хiба розладами, не подовжуе менi надii, анi хвороби менi ii не вкорочують: щохвилi менi здаеться, нiби я тiкаю вiд самого себе i знай приказую: «Усе, що можна зробити iншого дня, можна зробити й сьогоднi».

Зрештою випадковостi та небезпеки майже або, властиво, анiтрохи не наближають нас до нашого кiнця; досить подумати, скiльки випадковостей, опрiч тiеi, яка начебто загрожуе нам найбiльше, ще зостаеться, скiльки мiльйонiв iнших висять над нашою головою, щоб збагнути, що при здоров'i чи в лабетах хвороби, у чистому морi чи у власному домi, у бою чи на вiдпочинку смерть завжди поруч iз нами. Кожний iз нас не менш вразливий, нiж: iншi; кожний однаково непевний у завтрашньому. Сенека, Листи, 91. Щоб устигнути завершити те, що я маю зробити перед смертю, я лiчу не те що кожну годину, а кожну хвилину.

Одного дня мiй знайомий, перебираючи моi папери, знайшов розпорядження про щось, що я просив зробити по моiй кончинi. Я пояснив йому, як це сталося: перебуваючи за милю вiд дому, здоровий i бадьорий, я зазначив свою волю, бо не був певен, що вернуся назад.

Постiйно заполонений думками про себе, заглиблений у себе, я завше готовий до того, що мене може спiткати, тож коли прийде остатня моя година, вона не застукае мене зненацька.

Треба, щоб ти був завжди в чоботях, треба, наскiльки це в нашiй спромозi, завжди бути готовим виступити, а надто – пильнувати, аби перед походом мати до дiла тiльки з самим собою.