Проби. Вибране

Найперше вiн розповiв йому, як напередоднi наказав утопити його сина та всiх родичiв. На те Фитон одказав, що iх ощасливлено на день ранiше вiд нього. Потiм Дiонисiй звелiв роздягнути бранця, вiддати катам i водити по мiсту, ганебно i немилосердно дубасячи його, осипаючи при цьому пiдлими й образливими словами; але той перетерпiв усе з незмiрною мужнiстю, не зламався i з гордим виразом на обличчi йшов на муки, голосно заявляючи, що гине за праве дiло (за вiдмову вiддати край до рук тирана), i погрожуючи мучителевi близькою карою богiв.

Дiонисiй, читаючи в очах своiх жолдакiв, що похвалки звойованого ворога та його погорда до iхнього орудника i до його трiумфу не лише не обурюють iх, а, навпаки, викликають спiвчуття до безстрашного полоняника, i побоюючись, як би вони не збунтувалися i не видерли Фитона з рук варти, розпорядився припинити тортури i потаемцi втопити його в морi.

Воiстину, людина – iстота легкодумна, хибка i мiнлива, якусь сталу i тверду думку про неi скласти годi. Ось вам Помпей даруе душею все мiсто мамертинцiв, на яких доти клав великий гнiв, лише з пошанування цноти i великодушностi одного iхнього громадянина Зенона[8 - Зенон – правильно Стенон.

]; тамтой узяв на себе всю провину i благав тiльки про едину ласку – покарати його одного. Зате Суллин гоститель, який виявив у Перузii[9 - Перузiя – у Плутарха не Перузiя, а Пренест. Монтеня ввiв в оману перекладач Амiо.] подiбну цноту, нiчого не зискав на тому нi для себе, анi для iнших.

А ось вам контраст до моiх попереднiх свiдчень.

Олександер, найхоробрiший з усiх мужiв i звичайно милостивий до розбитого ворога, здобувши з великим боем Газу[10 - Газа – палестинське мiсто.], зiткнувся з оборонцем цього мiста Бетiсом, у чиiй доблестi встиг переконатися пiд час облоги. Кинутий напризволяще своiми, сам-один душею, iз понiвеченою зброею, закривавлений i поранений, Бетiс вiдбивався вiд македонян, а тi насiдали цiлим гуртом. Олександер, розлючений тим, що перемога далася дорогою цiною (окрiм значних утрат, вiн сам дiстав двi свiжi рани), гукнув йому: «Ти умреш, Бетiсе, не так, як запрагнув. Знай, що тобi доведеться одтерпiти всю муку, яка тiльки вготована для бранця». Але Бетiс тiльки зоставався незворушним i слухав його погрози мовчки, з гордою i зухвалою мiною. Тодi Олександер, знетямлений його думною i затятою мовчанкою, сказав: «Чи ж вiн бодай укляк на колiно? Чи ж iз його уст зiрвалося якесь благання? Стривай, ось я здолаю цю нiмоту i як не виб'ю з тебе слiв, то виб'ю принаймнi зойки».