Проби. Вибране

Я гадаю, що помiрна суворiсть у поеднаннi з твердою вiйськовою владнiстю, належною його становищу та посадi, прислужилися б йому бiльше, принаймнi допомогли б вибратися з халепи пристойнiше й гiднiше. Щоб юрба, це збурене страховисько, виявила людянiсть i лагiднiсть, сподiватися годi. Куди легше iй можна навiяти шану та страх. Я дорiкнув би йому й за те, що повзявши ухвалу (як на мене, радше смiливу, анiж зухвалу), кинутись отак, беззбройному, в хатнiй одежi, в бурхливе море ошалiлих людей, вiн мав би до кiнця лишатися рiшучим i не виходити зi своеi ролi: натомiсть вiн, зустрiвшись вiч-на-вiч iз небезпекою, пiдупав духом i почав лабузитися, листом стелитися перед заколотниками.

У голосi та в очах його з'явилися страх i благання. Крутячи та запобiгаючи, вiн тiльки роз'юшив тлум i нацькував його на себе.

На однiй нарадi iшлося про те, як найкраще пiдготуватися до загального огляду всiх родiв вiйськ (чим не зручна нагода для зведення порахункiв – таемного i цiлком безпечного). Було вже вiдомо, що вiд цього не здобрiють деякi верховоди, яким випало в силу iхнього обов'язку виконувати свою ролю.

Давалося розмаiтi поради, як завжди у всiх складних справах немалоi ваги, здатних мати серйознi наслiдки. Я порадив насамперед не виказувати свого страху; хай командири смiливо, з пiднесеною головою i ясним обличчям, займають своi мiсця серед солдатських шерег i замiсть домагатися, щоб вояки стояли наввипинки (до чого схилялася думка бiльшостi), навпаки, через капiтанiв заохочують стрiляти, вiддаючи ясу начальству, i при цьому не щадити пороху. Цього вистачило для поблажливого ставлення до ненадiйних корпусiв, i вiдтодi мiж обома сторонами запанувала спасенна взаемна довiра.

На мiй суд, шлях, на який ступив Юлiй Цезар, найлiпший. По-перше, своею лагiднiстю i доброзичливiстю вiн спробував здобути любов навiть серед ворогiв. Коли йому вносили у вуха вiсть про змову, вiн удовольнявся простою заявою, що для нього це не таемниця. Вiдповiвши так, вiн зi шляхетною звагою, безбоязно i безтурботно очiкував, як повернуться подii, здаючись у всьому на ласку богiв та долi.

Так само вiн поводився i тодi, як його вбили.

Один чужинець базiкав привселюдно, що мiг би навчити Дiонисiя, сиракузького тирана, непомильно розпiзнавати всi кови проти нього його пiдданцiв, якби той йому вiдсипав грошей. Дiонисiй, оповiщений про це, закликав його до себе i попросив просвiтити його у штуцi, конче потрiбнiй для його безпеки.