Проби. Вибране

Тож-бо я хотiв би, щоб вихователь поправив цю методу i щоб вiд самого початку згiдно з нахилами душi, яку йому припоручено, заходився прищеплювати самостiйнiсть, давати йому куштувати речi на смак, вибирати i розрiзняти iх, коли показуючи йому шлях, а коли даючи змогу шукати шлях самому.

Я не бажаю, щоб вихователь говорив усе сам i сам усiм орудував; хай вiн також вислухае свого учня. Сократ, а пiсля нього Аркесилай спершу давали висловлюватися учням, а вже потiм говорили самi. Часто авторитет наставникiв стримуе i позбавляе смiливостi учнiв.

Цицерон, Про природу богiв, І, 5.

Хай вiн пускае учня трюхикати перед собою, аби могти оцiнити його крок i вирiшити, наскiльки йому самому треба стримуватися, аби пристосуватися до його сили. Не дбаючи про таку домiрнiсть, ми можемо все зiпсувати; вмiти ii визначити i розумно витримувати – це, як на мене, одне з найважчих завдань. Умiння опуститися до дитячих понять i керувати ними – прикмета великоi i дуже сильноi душi. Сам я певнiше i твердiше крокую пiд гору, нiж з гори.

Якщо наставники, як у нас заведено, навчають, ведучи той самий урок i дотримуючись того самого плану, цiлу купу умiв, таких вiдмiнних своiми здiбностями та пiдготовкою, то чи ж дивина, що в усьому тлумi трапляються заледве двое чи трое дiтей, здатних щось узяти для себе з iхньоi науки.

Хай вихователь вимагае вiд учня не лише слiв вивченого матерiалу, а також i його сенсу та змiсту його i судить про принесену користь за свiдченням не його пам'ятi, а його життя.

Те, чого вiн навчае, хай вiн покаже йому в сотнi пiдходiв, застосованих до сотнi розмаiтих предметiв, аби переконатися, чи добре учень сприйняв i засвоiв матерiал, i оцiнити його успiхи за платонiвською педагогiчною методою. Якщо хто вертае iжу в такому виглядi, як спожив, це свiдчить про ii нестравнiсть i грубiсть. Шлунок не впорався, якщо грунтовно не переробив як маси, так i форми того, що вiн мусив перетравити.

Наша душа керуеться лише чужим авторитетом, спутана i заполонена чужими настановами, зневолена й уярмлена прикладом iнших.

Нас так засупонено в шлейки, аж нам уже не хист ходити вiльно; сила наша i свобода пропали: iм зроду не позбутися опiки. Сенека, Листи, 33. Я близько знав у Пiзi одного достойного мужа, який так шанував Аристотеля, що головним догматом його вiри було: «Пробою i мiрою слушностi всiх понять i будь-якоi iстини е згода з Аристотелевою наукою; поза нею все лише химера та бридня, бо вiн усе зглибив i все передбачив».