Зеров. Поховальний промовець

Демон так само ввiчливо усмiхався, зберiгаючи делiкатне мовчання. Соля без усмiшки чекала, спостерiгаючи за обома. Вирiшила вiдрекомендуватися самостiйно, навiть повiтря в легенi набрала. Їi випередили.

– Мiй друг – Микола Зеров, – урештi сказав демон.

Виявляеться, у цих дiтей диму й темряви теж можуть бути друзi.

– Чи тепер варто говорити «пан професор»? – запитав знов.

– О нi, давайте сьогоднi без звань, бо менi доведеться звертатися до тебе «пан хормейстер» – вiдповiв Перехресник.

Професор! От чого той хлопець убрався гiмназистом.

– Тiльки скромний помiчник, – злегка схилив голову в бiк Солi, – Павло Тичина.

Пан професор Микола Зеров, тiльки зараз зрозумiвши, що вони не знайомi, звiв брови на свого високого лоба.

– Соля, – не надто iнформативно вiдрекомендувалась вона. Їi спiврозмовники в очiкуваннi детальнiших роз’яснень зберiгали мовчання.

– Соломiя, – видала вона максимум вiдомостей, якi справдi могла розголошувати.

– Дуже приемно, – усмiхнувся демон Павло Тичина, помiчник хормейстера.

– Надзвичайно приемно, – скопiював його усмiшку пан професор Микола Зеров, чужий Перехресник.

Вiйнуло трояндовим ароматом – до них пiдпливла панi Вiкторiя з iсторiею про малювання грошей. У цiй iсторii чомусь фiгурувало iм’я Вiриного чоловiка. Хтозна, можливо, тут прийнято обговорювати подвиги фальшивомонетникiв? Дивне мiсто. Пан професор i помiчник хормейстера жваво обговорювали розказане, далi розмова рiзко пере- йшла на книги. Соля похитала головою – божевiльнi люди, як вони звели все в один логiчний ланцюжок?

Чужий Перехресник пожвавiшав, змiнив навiть тембр голосу, зблиснув скельцями окулярiв.

– Семпер легендум?

– Semper legendum[2 - Semper legendum (лат.) – завжди перечитуване.], – усмiхнеться вiн, – удома варто тримати тiльки тi книги, якi завжди перечитуються.

– Сумнiваюсь, що в тебе лиш такi.

– Загородив, але кожну хочу розгорнути. Бракне часу.

Соля знизала плечима.

– Я люблю казки.

Професор зауважив:

– Майже всi книги глибоко всерединi – казки. Ми лиш переповiдаемо одне одному забутi сюжети.

Помiчник хормейстера усмiхнувся.

– Як щодо поезii?

– Поезiя звертаеться до давнiх переказiв i образiв у першу чергу. Врештi, поезiя мае у своему розпорядженнi обмежений розмiр.