Тиха Країна. Ч.1. Майданна казка

Тепер, неначе як на смiх,

Сидять тварини всi у купi;

Толочать землю як у ступi

На невеличкiм «острiвцi».

І унизу, на всi кiнцi,

Уже немае i травини;

І за води бодай краплину

На пана треба спину гнуть;

Ще й сiно подадуть несвiже,

Що гумой тхне навдивовижу,

І на роботи поженуть.

Ось вам, барани i корови,

Всi соцiальнii умови

Замi?сть привiльних полонин.

Та й iншим звiрям одробин

Вже небагато залишилось.

І те добро вiд вас закрилось,

Що нiбито загальним е.

Тепер усе – за для корони.

За трьох голодних пан жуе,

Та ще й i сипле всiм прокльони, -

Мовляв, ви – ледарi еси…

ХVІІІ

Цепнi, панiв ворожих, пси

Царя поча?ли задирати,

І зграя Беркутiв крилата

Корону захищать взялась.

На них рiкою полилась

Брехня глаша?таiв зрадливих:

Що, наче, деспоти вони;

А псам скаженим ка?зок льстивих,

Не бачачи у тiм вини,

Плека?ли покидьки брехливi.

Немов, то звiрi особливi

Пiдня?лись загалом на бунт,

Проти свавiлля вiд Коали.

Мовляв, готовий певний грунт,

І з тим нова пора настала

Патрiотичних перемiн.

Неначе кожному свiй тин

Давив незмiряно на груди.

«Вони ж ручнi»,– кричали всюди

Про молодих страшних собак.

А тi готовi за кiстяк

Загризти тих, хто волю мае.

І ось, почувши кров на смак,

Будь-ко?го зграя загризае,

Якщо накаже головний.

Бо в дикунiв начальник свiй

З даве?н безпам’ятних iснуе; а

При ньому й злодiй – будь як стiй.

Хоч клепки в головi бракуе,

Та за?вжди в зграi е вожак.

Вiд хижакiв до неборак

Цей атавiзм ведеться й нинi….

ХІХ

Аж ось, повилiзли iз тiнi

Володарi скажених псiв.

Вони у Зрадi засiдали,

Своею статтю захищали

Всю волю гаспидських голiв.

А щоб базiкать добре вмiти,

І зло невидимо чинити,

Безкарно ближнiх обдирать,-

То iх заходились навчать

Заморськi гаспиди проклятi;

І сиониськоi печатi

Тепер не оминуть панам

(Їх понiвеченим родам).

Тварин усiх кошерна згуба

Прийшла у виглядi тризуба,

Як «герб» Краiни, де жием.

Та звiрi тим не переймались,

Бо пам’ятi давно цурались;

Хотiли жити без проблем.

Та як же житимеш без болю

Якщо свободу, честь i волю

Свою ти пановi вiддав,

І з тим Покликання поклав

Свое до панськоi колоди?

Із тоi бiсовоi згоди

Поганий вийшов результат:

У пана чорт – як рiдний брат,

А всiй звiрячiй зграi – згуба.

І матiнка Природа люба

Стоiть окремо вiд усiх….