Мільйонна могила

Зараз не потрiбнi дзержинцi з дуже чистими руками. Держава плекае фахiвцiв. Осипов прекрасно розумiе, що рука руку мие, обидвi чистi. Не подумайте, що проти мене грав корумпований монстр. Нi, i ще раз нi. Просто представник загниваючого соцiалiзму, яких той наплодив мiльйони. Дрiб’язковi справи Осипов вирiшував хвацько, навiть весело, завжди на свою користь. Держава не видiляла йому коштiв на промивання горлянок навiть начальства не кажучи вже про його власну горiлкою чи шартрезом. Кожного разу вiд Осипова несло якщо не випивкою, то перегаром.

, от i будь тут справжнiм дзержинцем. Осипов згонив дзержинця зi сторiнок книг в життя. Зате важливi справи вирiшувались ним справедливо на користь держави. Ми заглибилась в аналiз ситуацii, яка склалася на дошцi.

– Якщо вiн пiде отак, то рейд конем по тилах, i кiнь займе вигiдну позицiю. Захищатиме i погрожуватиме. Кiнь у колгоспi велика робоча сила, на шахiвницi також. Не варто кидати коня проти танкiв, цебто проти важких фiгур. Якщо . . .

Нас перебила жiнка.

– Пропустiть до начальника! – Волае вона аж дверi ходуном ходять, бо трохи прочиненi.

– Пропусти. – Командуе Осипов i швиденько займае мiсце за начальницьким столом .

Вiн так поспiшав, що дверi до кабiнету зачинились не щiльно.

– Виразно чулась розмова, коли до Осипова вихором влетiла жiнка i зразу ж кинулась в атаку на якогось чоловiка.

– Вiн, сучий син, мене того не по – людськи, по – звiрячому.

– Як це? – Не зрозумiв старший лейтенант.

– Ви що не мужчина? Не туди куди треба.

– Заспокойтесь громадянко. Сядьте, розповiдайте все з самого початку, починайте з того, де i як ви познайомились. В його словах звучав неприхований смiх. Я подумав:

– Воно й видно, що зiрвалась з крайньоi плотi. Не даремно коти посеред лiта кричать так надривно.

– Боже, в яких тiльки покидьках мусить колупатися загалом добрий чоловiк.

Жiнка i повiрила заспокоiлась, твердо переконавшись, що цього збоченця

покарають за мужеложство.

– Нема на них управи! – Почала вона. – Десь взяли технiку, уклали договiр з дорбудом, тiльки вiдтанула земля, поправляють грейдером дороги.

Грошей у них купи. Зустрiв мене якось цей Оруджев тай давай заливати. Я, мовляв, красуня , якоi вiн ще не бачив, i станочок у мене гарнесенький, i сто рублiв йому за нiч не жаль. А в мене мiсячна зарплата вiсiмдесят карбованцiв. От i подумайте, при тому зважте, я не замiжня. Жiнки нi дерев’яними, нi кам’яними не бувають. Бабу i ту можна розiгрiти. Всi ми з живоi плотi.