Життя як сон. Одна людина – два життя

– Який iще сон? Ти про що? Та що ти взагалi тут забув?

– Я просто проходив повз, – незважаючи на розумiння того, що все навколо йому просто сниться, Дiма все ж змушений був бодай щось вiдповiдати.

– Повз? І куди ж ти, дозволь спитати, йшов?

– Я йшов… Я тут, ем-м… – поруч не було жодного мiсця, куди б мiг направлятися юнак, окрiм Лiзиного будинку, тому довелося iмпровiзувати на ходу, що, варто сказати, рiдко, коли нормально виходило у Дiми, i ще рiдше, добре.

 – Гуляв. Так, я вранцi вийшов прогулятися. Менi не спалося просто.

– Тобi не спалося о сьомiй ранку? Не розказуй казок хоча б не менi. Я-то знаю, що ти – любитель довго поспати. Тим бiльше, скажи менi на милiсть, хто виходить на вранiшню прогулянку в сорочцi та туфлях?

– Я… Просто, я… – Дiма запнувся на пiвсловi, не знаючи, що й вiдповiсти. – Я просто люблю гарно виглядiти. І я… ем-м… вчора просто лiг спати рано, ну, дуже рано. От i не спиться вже.

– Що, сказати нiчого? Забрехався, – засмiялась йому в обличчя Лiза. – Досить вже мене переслiдувати! Це тобi не допоможе.

Єлизавета наостанок окинула Дiму повним презирства поглядом. Звичайно, вона розумiла, що вiн брехав. І це було зрозумiло не тiльки по його непевному тремтячому голосу, але i по тому факту, що юнак нiколи вранцi не виходив гуляти, крiм тих рiдкiсних випадкiв, коли у самоi Лiзи виходило витягнути його на ранкову пробiжку.

Але одягнений вiн був явно не для пробiжки. Побачивши, що пiд'iжджае автобус, вона розвернулася i пiшла, не сказавши бiльше нi слова. Та слова тут i не потрiбнi були зовсiм. Зате, як тiльки вона сiла в автобус i той вiдправився, а Дiма весь цей час проводжав ii поглядом, не ступивши й кроку, Лiзин батько направився до нього.

– Можна тебе на два слова? – неголосно спитав вiн, пiдiйшовши до хлопця впритул.

– Так, звичайно. А що ви хотiли? – Дiма здивувався вже тому, що Олександр Петрович пiдiйшов до нього, адже навiть коли вiн зустрiчався з його дочкою, цей статний чоловiк рокiв сорока рiдко, коли розмовляв iз Дiмою.

– Слухай, я розумiю, що моя донька тобi подобаеться, але я попереджаю, не ходи за нею. Ще раз Лiза розповiсть менi або мамi, що ти ii переслiдуеш, i тобi прийдеться несолодко. Зрозумiв мене?

– Ще б пак, – Дiма стояв з опущеними вниз очима.