Життя як сон. Одна людина – два життя

І десь на закутку свiдомостi у Дiми промайнула думка, що вiн би вже навiть цьому не здивувався. Пiдiйшовши нарештi до зупинки, вiн зауважив, що там нiкого не було, i, дiставши з кишенi телефон, юнак швидко розгадав, чому навкруги було пусто – до вiдправлення автобуса залишалося ще не менше двадцяти хвилин.

«Значить, Лiза ще просто не вийшла з дому», – заспокоiв себе Дiма i поспiшив до неi назустрiч.

Такi прогулянки по п'ять-шiсть кiлометрiв за день стали для парубка вже нормою, так що навiть пiд час навчання вiн часто повертався до гуртожитку iз занять пiшки, хоч там i була вiдстань не менш п'яти кiлометрiв.

Зупинка знаходилась вiд Лiзи в п'яти хвилинах ходьби пiшки, так що не було нiчого дивного в тому, що Дiма побачив, як його кохана тiльки виходила з дому. За нею вiдразу стояв ii батько, який мабуть, збирався проводити свою доньку до зупинки.

– Олександре Петровичу, не треба, я сам ii проводжу, – вiдразу сказав Дiма.

– О! Коли це ти вже встиг сюди дiйти? – посмiхнувся у вiдповiдь чоловiк.

 – І говорив же я тобi, називай мене просто дядьком Сашком. Нiчого тут менi офiцiал влаштовувати.

Олександр Петрович, або просто дядько Сашко був невисоким чоловiком спортивноi статури. А його короткi чорнi вуса, на якi все ж мiсцями пробивалася сивина, робили його добру посмiшку ще добрiшою.

– Добре, дядьку, – Дiма й сам посмiхнувся, i його серце забило скажений ритм, ще б пак, адже весь вчорашнiй день i розлучення з коханою йому просто наснилися. – Та менi просто з ранку не спалося, от я i вирiшив прийти провести Лiзу – все-таки перший iспит, перший крок у доросле життя.

Так, Лiз?

– Так, звичайно, – дiвчина пiдiйшла до Дiми i по-дружньому його обняла. – Привiт.

– Гаразд, удачi на iспитi i дивись, щоб без п'ятiрки менi не поверталася, – сказав, посмiхнувшись, дядько Сашко i зайшов назад до будинку.

Дiма з Лiзою зустрiчалися вже далеко не перший мiсяць, але при дорослих все ще робили вигляд, що у них були просто теплi дружнi стосунки. Їi батьки, звичайно, все бачили i все розумiли, але при цьому не говорили i слова докору, адже пам'ятали, що i самi колись були молодими.

Тим не менш, лише вiдiйшовши вiд будинку на кiлька десяткiв метрiв, Дiма, нарештi, змiг притиснути до себе кохану дiвчину i пристрасно ii поцiлувати. Лiза сьогоднi виглядала просто чудово – злегка завитi локони розпущеного волосся, яке було набагато довше плечей, бiла блуза, що чудово пiдкреслювала ii фiгуру, чорнi строгi брюки i такого ж кольору туфлi.