Життя як сон. Одна людина – два життя

По можливостi, вважав хлопець, необхiдно завжди розмовляти друг iз другом живцем. І це стосувалося всiх, навiть батькiв. За винятком, напевне, Лiзи, з якою доводилося довго розмовляти по телефону – а як iнакше було пiдтримувати зв'язок на вiдстанi. Але його це анiтрохи не засмучувало, адже почути улюблений голос завжди хотiлося, хоч i оцифрований.

І на хвилi всiх цих роздумiв Дiма нарештi побачив радiсне обличчя друга.

– Привiт, Дiмон! Сто рокiв тебе не бачив! – кричав Василь, поспiшаючи назустрiч друговi.

При зустрiчi вони, як зазвичай це годиться, обнялися, пiсля чого Вася попросився допомогти нести сумку i разом вони рушили з вокзалу.

– Що там, розказуй, як пройшли вихiднi? – без особливого iнтересу запитав Дiма. Йому бiльше хотiлося розповiсти про те, що вiдбулося з ним протягом останнiх декiлькох днiв.

– Та, так, нормально. Сестра ось приiжджала в гостi, вiдпочили, погомонiли…

– До iспитiв готовий? – глузливо запитав Дiма, адже вiн знав, що його друг нiколи не готувався до iспитiв в унiверситетi.

– Ще б пак! Я вже придумав, як списувати буду. Послухай, це просто генiально! Через навушники. Адже я саме для цього вже пiвроку не стригся, – заспiшив з вiдповiддю Василь. І дiйсно, його волосся повнiстю приховувало вуха. Хоча, сказати чесно, у Дiми воно було ще на порядок довшим. – А ти як, будеш списувати, доки я не запатентував свою iдею?

– П-ф-ф. Нащо менi списувати? Я й так напишу, ти ж знаеш, – засмiявся Дiма.

– А то! Куди ти дiнешся? Ти ж у професора улюбленець.

Ви, напевно, ще й випиваете разом. Та то мало грiху, ви ж, жуки, п’ете без мене! – звичайно, Дiма з викладачем нiколи не випивав, проте хлопцi дружно посмiялися з цього жарту. – Ти краще розкажи, як там у тебе з Лiзою. І це, ти пиво будеш, щоб розмова краще йшла? А то я вже прикупив по дорозi кiлька пляшечок.

– А, от чого, виходить, я тебе тут вже стiльки чекаю! – в жарт вигукнув Дiма.

– Винен, каюсь, – засмiявся Василь. – Так тобi доставати пиво?

– Ще питаеш?

І Вася дiстав зi свого рюкзака двi пляшки пива i вiдкрив iх по черзi за допомогою запальнички.

Хлопцi випили по ковтку, закурили, i лише потiм Дiма почав розповiдати про своi вихiднi. Його iсторiя була дещо довшою, нiж у друга, тому вiн спершу не знав з чого почати, але розповiдь пiшла сама собою. Розповiдаючи, Дiмi не хотiлося упускати нiяких подробиць, через що iсторiя цих кiлькох днiв зайняла майже добрих двадцять хвилин.