Життя як сон. Одна людина – два життя

Бiльш того, прокинеться вiн знову п'ятого червня. Адже яка рiзниця, де i коли ти засинаеш увi снi, реальнiсть вiд цього не змiниш.

***

Так i вийшло. Дiма прокинувся в кiмнатi у Васi. І насамперед вiн подивився на телефон – на календарi значилося все те ж, п'яте червня. Його друг ще мирно спав, i Дiма першим дiлом вiдкрив ноутбук i почав повторювати тi питання, якi вiн добре пам'ятав зi свого сну. Прочитавши у Вiкiпедii та ще на кiлькох сайтах все, що присвячувалося гносеологii i дуалiзму Канта, хлопець розбудив друга, не сказавши й слова про те, що до цього сидiв i готувався до iспиту.

І лише вийшовши на кухню снiдати, Дiма звернув увагу, що у нього абсолютно не було похмiлля, як нiби вiн i не пив учора зовсiм. Але поки парубок вирiшив не надавати цьому нiякого значення.

До унiверситету обидва хлопцi iхали в прекрасному настроi – Вася був упевнений, що спише, а Дiма вiрив, що знае, якi питання йому попадуться. Зайшовши до аудиторii i витягнувши той же екзаменацiйний бiлет, що й увi снi, Дiма вiдразу попрямував до першоi парти, запевнивши друга, що iх би все одно розсадили.

Розгорнувши аркуш iз завданням, юнак почав з неприхованою посмiшкою на обличчi перечитувати написане там. Питання про гносеологiю, як i належало, було другим у списку. Перше, трете i п'яте запитання теж збiгалися. Все було один в один, як увi снi, окрiм питання про дуалiзм Канта. Замiсть нього було про Сократа. І найцiкавiше: у Дiми знову був бiлет пiд шiстнадцятим номером, просто сам бiлет тепер трохи змiнився.

Юнак сидiв, оперши голову руками i намагаючись прийти в себе. На це знадобилося кiлька хвилин, пiсля плину яких вiн все ж змiг взяти до рук ручку i почав повiльно вiдповiдати на бiлет – все-таки, хоч чотири питання збiглося. Вiдповiдi на чотири запитання вiн знав добре. Дописавши iспит швидше за iнших, Дiма вийшов з аудиторii i почав ходити туди-сюди, раз у раз, поглядаючи на дверi, за якими проходив iспит. Першим з них вийшов Олег, його однокурсник.

– А ти чого ще тут? – здивовано запитав той.

– Васю чекаю.

– Я бачив, вiн там щось строчить i бубонить собi пiд нiс, – при цих словах на Дiминому обличчi промайнула ледь помiтна посмiшка. – Уже сторiнки три вiн написав, напевно.

Юнак нiчого не вiдповiв на цi слова. Йому хотiлося якомога швидше розповiсти друговi про все, що йому вдалося вияснити. Тодi Олег продовжив:

– Вася що, зубрив цiлу нiч, чи придумав якийсь новий метод списування?

– Так, – невпопад вiдповiв Дiма.