Життя як сон. Одна людина – два життя

– П'ять штук залишилося, значить, доведеться йти ще й на заправку за новою пачкою, – звертаючись до себе, неголосно сказав хлопець.

Автозаправка була единим в окрузi мiсцем, де можна було вночi купити цигарок. Але для цього хлопцю необхiдно було б зробити немаленький гак, розмiром в декiлька зайвих кiлометрiв. І звичайно, за будь-якоi погоди, а тим бiльше пiд час такого шторму, Дмитру було б лiньки так далеко йти, адже вже вранцi цигарки можна буде купити в магазинi набагато ближче. Але цього разу всупереч будь-якiй логiкi вiн побрiв до заправки.

Тим бiльше що хлопець чомусь був упевнений, що вся ця нiчна подорож виллеться йому максимум в легку застуду. Причому ця впевненiсть виходила звiдкiлясь зсередини, так що нiякого страху за свое здоров'я навiть залишатися не могло.

За весь той час, що Дмитро йшов за сигаретами, вiн не зустрiв жодного перехожого, лише одна машина проiхала назустрiч. Їi водiй, напевно, подумав про Дiму, що той взагалi втратив глузд, коли по такiй погодi гуляе. А може, вiн i взагалi не помiтив пiшохода, заглиблений в своi думки.

Ймовiрно, так i було, адже ця машина якраз бiля нього в'iхала в величезну калюжу, забризкавши хлопця з голови до нiг.

Коли Дiма, нарештi, зайшов до свого будинку, була вже майже друга година ночi. Вiн iще раз покурив, стоячи бiля порогу, i, нарештi, увiйшов в тепле примiщення. Втомлений юнак навiть не помiтив, як дiбрався до лiжка, постелив його i лiг пiд ковдру. Тiльки пiсля цього вiн дiстав свiй телефон, подивився на екран, написав повiдомлення, але так i не змiг його вiдправити Єлизаветi.

Пiсля кiлькох невдалих спроб написати гарний текст Дмитро поклав телефон на письмовий стiл, лiг на бiк i спробував заснути.

Йому здавалося, що заснути швидко не вийде, i вiн буде довго крутитися в лiжку i мучитися без сну, як це часто показують у схожих моментах у фiльмах. Але все вийшло по-iншому. Лише голова торкнулася подушки, втомлений розум вiдключився, i тiло пiдкорилося глибокому сну. Напевно, в такому вичавленому станi нiякi сни не можуть снитися… Вони йому й не снилися.

Однак же, цей сон не тривав довго. Напевно, не минуло й пiвгодини, як його телефон задзвонив. Вiдкривши одне око, юнак подивився на екран, на якому свiтився напис «Кохана». Не роздумуючи, хлопець взяв слухавку. В його серцi ще грiлася надiя, хоч i марна, що дiвчина одумаеться i забере своi слова назад. Але вiн твердо знав, що Лiза нiколи не брала своi слова назад i завжди знала, що говорила.