Вигнання в Рай. Роман

Як сталлю наливаються м’язи смiливця перед кидком у бiй, так все Сергiеве ество переповнилося упевненiстю, що зараз вiн нарештi здатен здiйснити цю свою величну мрiю. Всi його дотеперiшнi духовнi осяяння налилися, наче плоттю вiри, мiццю й силою упевненостi.

Так, вiн нарештi здiйснить свою мрiю. Адже ж його мрiя була такою свiтлою, чистою й прозорою, як оця травнева ранкова заграва, його мрiя була такою свiтлою й чистою, як Оксана. Бог не дозволить, щоб ця його мрiя залишилась нездiйсненою, адже стiльки прекрасних мрiй i задумiв украiнських провiсникiв залишилось нездiйсненими, коли всi ще юнi й багатообiцяючi украiнськi мрii разом з молодими плодовитими украiнськими генiями, що виношували цi мрii, було так по-варварськи безжально поглинуто пекельною кривавою iмперiею, з-пiд задушливих уламкiв якоi Украiна щойно ледь-ледь виборсуеться, титанiчними зусиллями залишкiв своеi недобитоi вiчноi душi намагаючись вичавити смердючi мертвотнi останки сатанинських злодiянь, головний творець яких все ще стояв втiленим у мармурi й бронзi iдолом в серцi кожного украiнського мiста, вказуючи простягнутою вдалину рукою шлях до свiтлого пекельного майбутнього – слуга тьми, прах якого й по сьогоднi залишався непохованим, неупокоеним в землi, так наче його рiдна земля не хоче прийняти його останки, жахаючись того, що сама ж i виплодила цього пекельного виродка, так наче над ним здiйснюеться вiдоме прокляття: «Щоб тебе й земля не прийняла» – i на кожному його п’едесталi золотими лiтерами було вибито, неначе випечено, партiйний псевдонiм Сатани «ЛЕНІН».

І скiльки ще заблудлих душ безвiльно борсаеться в сiтях цього жахливого минулого, заглянути в яке – все одно що занурити душу в морок безнадii. Так, Сергiй зможе, нарештi, втiлити свою мрiю – як щиро, вiдверто й переконливо покаже вiн всiм, особливо ж цим заблудлим душам перевагу свiту Божого над царством тьми, покаже, що жити любов’ю й примиренням спокiйнiше, легше, приемнiше, ба навiть, якщо вже наш час вимагае саме такого ужиткового визначення, вигiднiше й кориснiше, анiж жити ненавистю й ворожнечею.

6

Наснажений вибуховим натхненням до негайного початку роботи над розписом храму, Сергiй метнувся до хати Горпини Степанiвни, гарячково намагаючись на ходу притишити розбурхану повiнь цiеi бентежноi наснаги, щоб вона не передалася рухам тiла, бо вiн боявся в таке рання розбудити Горпину Степанiвну, коли забиратиме свою валiзу з iнструментами.