Ярослав Мудрий і Оранта

Ярослав Мудрий i Оранта

Ната Гончаренко

«Ярослав Мудрый и Оранта» повествует о периоде истории Руси начиная с основания Киева до времен Ярослава Мудрого, о красоте русской природы, о силе единства, об уважении к Материнскому началу. Книга написана на украинском языке.

Вступ

Сьогоднi починаю я Молитву

На труд великий. Хочу я вiдкрити

Сторiнки посивiлi i забутi,

Де правда iз народу мого скута,

Я хочу iз глибин вiкiв пiдняти

Історiю, що схована за грати,

Тисячолiтню правду мого Роду,

Історiю, Життя мого Народу.

Бо у гаях зозуленька кувала,

А в вишиванцi Мудрiсть розквiтала, Ми пронесли цю тайну перевеслом,

Пройшли крiзь зими з нею i пройшли крiзь весни,

Щоб знову Правда обрiем розквiтла,

Як квiтка рясту, зiрочка привiтна.

Я помолюсь i рушу в Путь далеку,

Яку писав менi крилом своiм Лелека.

Мiсто, де все починаеться

Там, де Син Слави пагорб омивае,

Гора первiсна променi стрiчае

І зберiгае в собi таемницю,

Як Либiдь iз братами бiлолиця

Сюди прилинула, щоб заснувати Мiсто,

Молитву прочитала тут найчисту,

І заснували хлопцi Мудрий Киiв,

Який зростае стiнами Софii

І Лаврою, Андрiiвським узвозом

Несе нас ладою i пiднiмае возом

Через роки, вiки, тисячолiття,

Щоб променi ми бачили привiтнi,

Щоб жайворон злетiв у Чисте Небо

І пiсню заспiвав дзвiнку для тебе.

Молилася сестра на добру днину:

– Спiвай же рiчко ця, спiвай у Небо сине,

Зростайте у вiках сини могутнi,

Злiтайте у Серцях зеленi кручi,

Вiд вас пiде мов пломенем-зорею

Велике Щастя для Землi.

Зростете зернами. Пройдуть тисячолiття

Й пiднiметься тут мiсто– Дуб столiтнiй,

Великий Дуб, що вiтами крислатий,

Розквiтнуть вулицi i задзвенить Хрещатик

Як пiсня, як струмочок, як дорога,

Вiд неi полетять в Життя розлогi

Струмочки i джерельця променистi

І зазвучить в вiках тут хор найчистий

Людських Сердець, що полум'ям гарячим

Зведуть тут мiсто – Киiв наш найкращий, -

Й заклала квiтку з подихом найнiжним,

Молитвою Лебiдочка-Царiвна.

Пiсня у лiсi

Звiдки припливли сестра i брати,

Свiтла де вони цього набрали?

Із краiв далеких прилетiли

Лебедi, поклали пiр'я бiле

У траву, що споришем зростала,

Чистi перед Сонечком постали,

Поклонились до землi смерекам,

Посмiхнулись ластiвкам й лелекам

І пiшли збирать у лiс суницi,

Щоб спекти рум'яну паляницю.